52 Реформи 60-70 19 ст
Реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. в Російській імперії та їх соціально-економічні наслідки для України.
19 лютого 1861 р. маніфест Олександра II проголосив скасування кріпосного права. Цю важливу соціально-економічну реформу готувала заздалегідь створена комісія, до складу якої входили дворяни, зокрема з України (Г. Ґалаґан, В. Тарнавсь-кий та ін.). Царський маніфест подав реформу як «добровільне пожертвування благородного дворянства», як благоденство для народу. Насправді, виконуючи бажання поміщиків, уряд підготував новий грабіжницький захід, що розорив мільйони селянських сімей.
Згідно з реформою скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика. Селяни дістали особисту свободу. Віднині поміщик не мав права купувати, продавати, дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю. Селяни могли тепер вступати в шлюб без дозволу поміщика, самостійно укладати договори і торговельні угоди, вільно займатися промислом чи торгівлею, переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці), вступати на службу або в навчальні заклади. Вони мали право придбати рухоме і нерухоме майно, вільно ним розпоряджатися і спадкувати його за законами.
Селянин здобув громадянські права. Проте уряд зробив усе, аби ускладнити селянам можливість користуватися «дарованими» правами, притіснити їх свободу.
За одержані земельні наділи, що, як правило, були меншими ніж попередні (крім Правобережної України) і найгіршими, селяни повинні заплатити поміщику викуп. У зв'язку з відсутністю грошей вони змушені були брати їх у борг у держави, а потім сплачувати з відсотками одержану позичку протягом 49 років. Так селянин потрапляв у залежність І від поміщика, якому треба було відразу платити 20 % викупу, і від держави.
Викупна операція давала поміщикам великі капітали, щоб вони змогли перевести своє господарство на капіталістичні рейки. Водночас ускладнювала перебудову селянського господарства, бо прибутки селян йшли не в господарство, а на виплату викупу і податків. До викупної операції селяни вважалися тимчасовозобов'язаними і за користування наділами повинні були виконувати старі повинності — панщину або податок. Проте окремі зміни у взаємовідносини поміщиків із селянами були внесені реформою відразу:точно встановлювався розмір повинностей, поміщик позбавлявся права встановлюати різні додаткові повинності. Він мав справу не з окремим селянином, а з усім селянським миром, тобто із селом. Запроваджувалась загальноросійська система селянського управління: сільські громади, об'єднані у волості, та кругова порука за сплату податків.
Після скасування кріпосного права, коли мільйони селян вже не підлягали владі поміщиків, гостро постало питання про реформу управління, впровадження законності й порядку в адміністративну діяльність. У 1864 р. були створені виборні органи влади в масштабі губернії і повіту — «земські установи». Вони займалися тільки господарськими і культурними справами на території повіту й губернії, відали будівництвом шляхів місцевого значення, охороною здоров'я, народною освітою, опікою, в'язницями тощо. Згідно із законом зеїмства були не тільки виборними, а й загал ьностановими: до їх складу входили представники дворянства, буржуазії І селянства. Фактично провідну роль у земствах відігравали поміщики. Нагляд за земствами мали здійснювати губернатор і міністр внутрішніх справ, які могли кожну їх ухвалу припинити. Одночасно проведено реформу міських рад: вибори відбувалися в трьох куріях, на основі маєткового цензу, так що перевагу діставало заможне міщанство. До компетенції міських рад входили аналогічні як і земств, справи впорядкування міст, торгівлі і промисловості, гігієни тощо.
Ще гострішою була потреба в удосконаленні системи судочинства. У 1864 р. проведено судову реформу. Дорсформний суд був становий (тобто кожний стан мав свій окремий суд) і негласним. Суд залежав від адміністрації. Судова реформа 1864 р. проголошувала незалежність суду від адміністрації; суддю призначав уряд, але зняти з посади міг тільки суд. Запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення. На судових засіданнях могли бути представники проси і публіка. Утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат (присяжний повірений). Встановлено кілька судових інстанцій: мировий суд;
окружний суд; судова палата. Для розгляду особливо важливих справ створювали Верховний кримінальний суд.
Важливі зміни відбувалися в системі освіти. Реформи 60-х років відкрили для нижчих верств більший доступ до неї на всіх рівнях, включаючи університетський. Вони також удосконалили програму навчання й надали університетам більшу автономію. Головну увагу було звернено на поширення серед народних мас освіти: створення популярної літератури, видання підручників, організацію школи. П. Куліш організував у Петербурзі видання народних книжок і шкільних підручників. Почали організовувати нові школи, зокрема для дорослих відкривали освітні курси по неділях, через що й самі школи називали «недільними».
Велике значення мала реформа 1874 р., за якою запроваджувалася загальна військова повинність: усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, повинні були відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встановлено тривалістю б років з наступним зарахуванням у запас на 9 років. У флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі. Для осіб з освітою встановлено менші строки служби. Поліпшилося навчання військ і підготовка офіцсрних кадрів. Армію було оснащено сучасними видами зброї, створено паровий військовий флот. У 1862 р. було проведено фінансову реформу, що централізувала управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.