шпаргалка

Громадівський рух в Україні

[ Назад ]

Наприкінці 50-х років XIX ст. в умовах лібералізації царського режиму

відбувається відродження українського національного руху. Одним з центрів

відродження стала столиця Російської імперії Петербург, де мешкало чимало

українців і куди після відбуття покарань дозволили повернутися і обійняти високі

посади колишнім братчикам: Костомарову, Білозерському, Шевченку.

Українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду —

культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї

через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах.

Український національний рух, що відроджувався, захопив не тільки

українців, а навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин

Правобережної України, сумління яких мучило усвідомлення того, що їх діди-

прадіди упродовж століть гнобили українське селянство, і які вирішили зблизитися

і прислужити народу. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали

хлопоманами (походить від слова холоп — образлива назва польських панів

українських селян), хоча самі вони себе називали українофілами. Вони перейшли з

католицької віри в православну, носили український національний одяг, співали

українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися

селянського товариства. На початку своєї діяльності хлопомани під час

студентських канікул та в інший вільний час мандрували селами, збираючи народні

казки, прислів’я, звичаї та обряди. Згодом вони влаштовували зібрання, готували

і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували у 1859 р.

підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, котрих "вчили в національному

напрямі". На межі 1860-1861 pp. гурток хлопоманів саморозпустився, а його члени

разом з викладачами і студентами Київського університету, серед яких були

П.Чубинськии, М.Драгоманов, утворили нове товариство "Українська громада", яке у

1862 р. нараховувало 200 членів.

Київська громада, як і громади, що виникли по різних містах України

(Чернігові, Вінниці , Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові), Кубані

(Катеринодарі) та Москві, головним своїм завданням вважали організацію народної

освіти рідною мовою (заснування шкіл, написання і видання для них підручників,

підготовку вчителів тощо); здійснення наукових розвідок в галузі етнографії,

мовознавства, історії; підготовку і видання популярних книжок тощо. Одним

словом, займалися культурницькою діяльністю.

Відродження українського руху попервах не викликало занепокоєння

царської влади та російської громадськості. Але підготовка і вибух польського

повстання 1863-1864 pp., боязнь того, що українці за культурницькою діяльністю

зажадають відродження колишніх прав, а то і незалежності, призвело до видання

міністром внутрішніх справ Валуєвим 20 липня 1863 р. таємного циркуляру, який

увійшов в історію як Валуєвський циркуляр. Він забороняв публічне вживання

української мови в державних установах, школах, церквах, друкуванні популярної,

релігійної літератури, крім художніх творів. Проблема української мови

розв'язувалася знаменитою фразою: "Ніякої окремої малоросійської мови не було,

нема та бути не може".

Не витримавши переслідувань з боку царських властей, громади одна за

одною самоліквідовувалися або ж були офіційно заборонені.

Проте діячі, віддані справі відродження України, не полишили працю.

Основну свою діяльність вони зосередили на досягненні успіху в царині науки або

на освітній ниві. Відсутність організації не давало можливості розвивати

український рух. Тільки наприкінці 60-х років, після послаблення антиукраїнської

політики, знову з'являються громади, але як нелегальні організації. Та

нелегальне становище давало малий простір для культурницької діяльності, і тому

провідники українського руху весь час намагаються найти легальні форми для своєї

праці. Така можливість відкрилася зі створенням у 1873 р. Південно-Західного

відділення Російського географічного товариства (ПЗВРГТ), яке завдяки

громадівцям стає центром українознавчих досліджень, розшукує, досліджує і

публікує документи, статистичні та етнографічні дані та дослідження. Крім того,

київська громада перебрала до своїх рук редагування російськомовної газети

"Киевский телеграф".

Урочисте відкриття Відділу відбулось 13 лютого 1873 р.

Головою відділу було обрано Григорія Павловича Галагана, високої

освіти сановника з поміщиків Лівобережжя і популярного в Києві мецената, людину,

що вболівала за виховання національної інтелігенції. Управителем справ

одностайно було обрано П.Чубинського. Органом Відділу стали „Записки Юго-

Западного отдела ИРГО".

Крім видавничої справи, Відділ провів цілий ряд заходів. Одним з перших було

проведення у 1874 р. одноденного перепису населення Києва. У результаті

перепису, який був до того ж і першим у місті, виявилось, що в ньому мешканців

наполовину більше, ніж офіційно вважалося (Загальна чисельність перевищувала 220

тис. чол.). Також був з'ясований національний склад міста: українці складали

найбільшу національну групу.

Наслідком доносів і наклепів на український рух стало підписання царем

18 травня 1876 р. Емського указу. Він різко посилив репресії проти української

культури і наклав нові заборони на українську мову. Було заборонено: ввіз із-за

кордону книжок українською мовою; друкування і видання в Росії оригінальних

українських творів, перекладів, п'єс для театральних вистав, текстів до нот,

крім історичних пам'яток. Указ ліквідував ПЗВРГТ, заборонив громади, встановив

жорсткий контроль над художніми творами українською мовою, які мали друкуватися

російським правописом. Заборонялася діяльність театральних труп із суто

українським репертуаром. Окремий пункт указу стосувався персонально Драгоманова

й Чубинського, яким було заборонено жити в Україні. Емський указ був серйозним

ударом по українській науці, культурі і українському русі в цілому. Свою

чинність вій зберігав до 1905 р. Проте на цей раз громадівський рух не

припинився. Громади, що збереглися, продовжували існувати підпільно, шукаючи

нових шляхів для продовження своєї діяльності. Як і з попередні роки,

найсильнішою і найвпливовішою була Київська (Стара) громада.

У межах Російської імперії організувати легальну роботу було

неможливо, і тому громадівці сходяться на думці про організацію українського

національного центру за кордоном, який мав налагодити видання вільної від

цензури української преси і представляти український рух в Європі. Виконання

такого завдання громада доручила Михайлу Драгоманову.

Також на його долю випала роль виробити політичну програму українського

руху, тобто поставити перед ним чітку мету і накреслити шляхи її досягнення,

оскільки стало зрозуміло, що без зміни ладу в Російській імперії змін на краще

для українців не буде.

Виїхавши за кордон, Драгоманов зав'язав тісні стосунки з українськими

діячами Галичини, разом з М. Павлюком та С. Подолинським став видавати журнал

"Громада" (1878— 1879 pp., 1882 р.). В основі запропонованої Драгомановим

програми лежали такі принципи, як демократизм (надання громадянам демократичних

прав і свобод та організація влади на демократичних засадах); федералізм

(надання українцям в складі Росії автономних прав і запровадження громадського

самоврядування); культурництво (визвольна боротьба повинна вестися виключно

просвітницькими формами і методами); еволюційність (уникати радикальних змін, а

віддавати перевагу поступовому розвитку); європеїзм (орієнтація України в своєму

розвитку на Європу).

Висунута Драгомановим програма для тодішніх умов, що запанували в Росії

після вбивства царя Олександра II, виявилась занадто радикальною. Саме тому

Київська громада розірвала відносини з Драгомановим і припинила фінансування

журналу. Вона відмовилась від політичної діяльності, яка могла викликати

репресії з боку російського уряду. Єдиним свідченням українського руху на

теренах Російської імперії стало видання російськомовного журналу "Киевская

старина" (1882-1907 pp.), що продовжував українознавчі дослідження.

Така дослідницька копітка праця мало приваблювала молодь, яка прагнула

дій, прагнула зайнятися кипучою політичною діяльністю, що спрямована на

повалення існуючого ладу і встановлення нового, справедливого. Вона йшла в

російський і польський рухи, що боролися проти самодержавства революційними

методами, проте це не задовольняло її національного прагнення і не приносило

користі українському народу. Зрештою, національно свідома молодь сама стала

організовувати громади, які називалися молоді, або студентські. Особливо багато

постало їх у 90-і роки ХІХ ст. Найрадикальнішою зі студентських груп було

Братство тарасівців (1891-1898 pp.).

Старше покоління громадівців теж прийшло до висновку, що без щоденної

політичної діяльності вся їхня попередня культурницька праця згасне. Легально

здійснити це в межах російської імперії було майже неможливо, і українські діячі

вирішили закласти основи українського політичного руху в Галичині, де умови для

політичної діяльності були більш сприятливими. У той же час у Наддніпрянській

Україні вони вирішили згуртувати свої сили для більш плідної діяльності на

культурницькій ниві. У 1898р. у Києві була створена Загальноукраїнська

безпартійна організація (ЗУБО), яка виконувала роль координатора діяльності

громад. Таким чином, громади пройшли шлях від окремих гуртів до

загальноукраїнської організації, підготувавши підґрунтя для почату політичної

боротьби. Вони забезпечили з'єднання українського руху на Лівобережжі та

Правобережжі, забезпечили наступність поколінь в українському русі. Громадівці

своїми плідними дослідженнями з історії, етнографії, фольклористики, статистики,

мовознавства довели, що українство має глибоке історичне коріння і чіткі етнічні

особливості, окреслені етнічні межі. Вони підвели український рух до

усвідомлення необхідності сформулювати та розробити політичну програму руху.

Ключові дати: 1861 р. — виникнення громад; 1861-1862 pp. - журнал

"Основа"; 1873-1876 pp. — Південно-Західне відділення Російського географічного

товариства; 1891 р. — створення братства "тарасівців"; 1898 р. — створення

Загальноукраїнської безпартійної організації



КАТЕГОРИИ:

Network | английский | архитектура эвм | астрономия | аудит | биология | вычислительная математика | география | Гражданское право | демография | дискретная математика | законодательство | история | квантовая физика | компиляторы | КСЕ - Концепция современного естествознания | культурология | линейная алгебра | литература | математическая статистика | математический анализ | Международный стандарт финансовой отчетности МСФО | менеджмент | метрология | механика | немецкий | неорганическая химия | ОБЖ | общая физика | операционные системы | оптимизация в сапр | органическая химия | педагогика | политология | правоведение | прочие дисциплины | психология (методы) | радиоэлектроника | религия | русский | сертификация | сопромат | социология | теория вероятностей | управление в технических системах | физкультура | философия | фотография | французский | школьная математика | экология | экономика | экономика (словарь) | язык Assembler | язык Basic, VB | язык Pascal | язык Си, Си++ |