Колонізаторська політика Польщі в західній Україні у міжвоєнний період
80-90 % західноукраїнського населення становили селяни. Західноукраїнські землі
у міжвоєнний період були одним з найбільш аґрарно перенаселених країв Європи.
Тяжке економічне становище ускладнювалось ще й національним чинником. Для
зміцнення польського елементу на "східних кресах" Речі Посполитої, у 1920 і 1925
роках сойм ухвалив закони про надання землі тут польським офіцерам та солдатам.
На східно-українські землі внаслідок цієї акції переселилося бл. 200 тис.
польських осадників. Подібну політику, хоча й з дещо меншим розмахом, проводив і
румунський уряд. На відміну від Варшави і Бухаресту, празький уряд не
практикував заселення українських земель чеськими і словацькими колоністами.
Щобільше, чеська влада доклала чималих зусиль для впровадження кращих методів
сільського господарства, організувала сільськогосподарські школи. Становлячи
більшість сільського населення, українці перебували у меншості серед населення
великих і середніх міст. Соціальні відмінності співпадали з національними.
Український селянин чув себе покривдженим польським, мадярським чи румунським
поміщиком і нерідко ворогував з євреєм – власником сільського магазину, який
небагато платив за сільські продукти й дорого брав за промислові товари.