Євразійська геостратегія атлантизму З. Бжезінського.
Бжезінський, "Велика шахівниця". Євразія головний геополітичний приз Америки, чия глобальна першість безпосередньо залежить, як Америка "керує" Євразією. Така залежність пояснюється факторами:
1) Євразія є геополітично осьовою, має контроль над Західноєвропейським та Азіатсько-Тихоокеанським регіонами, Африкою та Океанією;
2) у Євразії 75% населення світу, виробляється 60% ВНП, зосереджено 80% світових енергозапасів
3) усі потенційні політичні та економічні суперники американської першості в Євразії, чия сукупна сила значно перевищує американську.
Звідси головні геополітична проблема і висновок сучасного атлантизму: перевага над євразійським континентом становить основу для американського глобального верховенства, бо тут може з'явитися її головний континентальний суперник.
Оскільки Євразія не є сьогодні політично єдиною, вона існує у вигляді шахівниці, на якій розігрується боротьба за глобальну першість. Євразія розпадається на Захід, Середній простір, Південь та Схід. Останні існують як геостратегічні гравці (держави, спроможні змінити наявний геополітичний стан справ до міри, що зачіпає інтереси Америки: Франція, Німеччина, Росія, Китай та Індія) та геополітичні осі (держави, важливість яких для євразійської геостратегії атлантизму зумовлена географічним розташуванням, яке може мати важливі наслідки чи створювати умови для поведінки геостратегічних гравців: Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина та Іран).
Євразійська геостратегія для США - це цілеспрямоване управління геостратегічними гравцями та обережна поведінка з геополітичними осями. Лише так можна, з одного боку, зберегти глобальну першість Америки, з іншого, надати їй статусу інституціолізованої міжнародної співпраці. Ця геостратегія передбачає включення Середнього простору Євразії в орбіту Заходу, розширення якої є розширенням сфери впливу Америки, попередження підпорядкування південного регіону домінуванню одного з геостратегічних гравців та об'єднання Сходу, що спровокує вихід Америки з прибережних баз. Це передбачає попередження виникнення євразійських регіональних коаліцій, що могли б загрожувати статусу Америки як глобальної сили: згрупування Китаю, Росії та Ірану; блок Китаю та Японії; німецько-російська чи франко-російська домовленості.
Євразійська геостратегія атлантизму оперує також поняттями:
1. "Чорна дірка" територія Росії, де після краху СРСР виникла порожнеча влади,це територія проблемної національної держави, позбавлена легкого географічного доступу до зовнішнього світу та потенційно вразлива на західних, південних і східних ділянках. Усунення "чорної дірки" має відбуватися на шляху створення навколо Росії оточення, яке б змусило її здійснити вибір на користь трансатлантичної Європи розширених ЄС та НАТО.
2. "Зона нестабільності" простягається від Криму через індійськи океан, чорне море, тоді на північ до східного Середземномор'я і назад до Криму. Цей регіон потенційно основне поле бою як між націями-державами, так і тривалого етнічного та релігійного насильства.
3. "Євразійські Балкани" утворюють внутрішнє ядро зони нестабільності, що провокує втручання могутніших сусідніх держав, кожна з яких намагається протистояти регіональному пануванню іншої.
Сенс євразійської геостратегії сучасного атлантизму у збереженні переважання геополітичного плюралізму на карті Євразії, щоб перешкодити утворенню нової глобальної сили - держави чи коаліції держав. Необхідно так керувати сходженням у Євразії нових регіональних сил, щоб сходження не призвело у майбутньому до втрати Америкою світової першості, а ця першість набула характеру "глобальної геополітичної співпраці".