7. Соціалізм і соціал-демократія
Родоначальником утопічного соціалізму є Т. Мор. Його "Утопія" (1516) дала назву домарксистському етапові соціалістичних учень. Подібні комуністичні ідеї висловлювали також інші представники раннього утопічного соціалізму - Т. Кампанелла, Дж. Уінстенлі, Ж. Мельє, Г. Маблі.
На противагу капіталізмові критично-утопічні соціалісти розробляли проекти суспільства, яке не знатиме експлуатації і гноблення й забезпечить кожному індивідові гідне існування.
А. Сен-Сімон виходив з того, що тогочасне суспільство поділяється на "непродуктивні класи" (феодалів і "посередницький клас" юристів, військових, землевласників-рантьє) і "промисловий клас" (промисловців, торговців, банкірів, селян, ремісників, робітників, учених, митців).
Цей поділ шляхом усунення "непродуктивних класів" буде подолано у процесі суспільного розвитку. Рухаючись уперед до свого досконалого стану - "золотого віку", суспільство проходить три стадії:
теологічну
метафізичну
позитивну.
Найсильнішою стороною вчення французького утопічного соціаліста Франсуа Марі Шарля Фур'є (1772-1837) є критика тогочасного капіталістичного суспільства. У своїх працях він викривав притаманні цьому суспільству
анархію виробництва
безробіття
нестримну конкуренцію
дух наживи
ницість інтересів
гноблення й виродження бідноти
паразитизм рантьє і торговців.
Англієць Роберт Оуен (1771 - 1858). Центральним у його поглядах є вчення про характер людини. Людський характер є продуктом навколишнього суспільного середовища. Щоб змінити характер індивідів необхідно створити нові умови існування. Р. Оуен розробив проект нового суспільства, основним осередком якого є невелика трудова комуна.
Спираючись на вчення соціалістів-утопістів, видатні німецькі мислителі Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895), відкрито заявили про свою позицію захисту інтересів робітничого класу. Вони поставили за мету з'ясувати умови і вказати шляхи звільнення трудящих від будь-яких форм експлуатації та соціального гноблення.
Соціалізм перетворився з утопії в науку завдяки двом відкриттям К. Маркса - матеріалістичному розумінню історії (визнанні первинності суспільного буття і вторинності суспільної свідомості) і теорії додаткової вартості (додаткова вартість утворюється шляхом привласнення капіталістами продукту неоплачуваної частини праці найманих робітників).
Найвідоміший представник соціал-демократії, видатний діяч німецької соціал-демократії Едуард Бернштейн (1850-1932) висунув та обгрунтував ідею про те, що перехід від капіталізму до соціалізму буде довготривалим процесом поступового переростання старого суспільства в нове. Він віддавав перевагу еволюційному шляхові переходу до соціалізму перед революційним, вважав, що робітничий клас деякий час має ділити державну владу з буржуазією, а усуспільнення власності повинно здійснюватись поступово з тимчасовим збереженням змішаної економіки.
Перемога Жовтневої революції в Росії зумовила посилення розмежування соціал-демократів на правих, лівих і центристів.
Перед Другою світовою війною соціал-демократія була впливовою політичною силою. Як правлячі партії або в коаліції з буржуазними партіями соціал-демократи здійснювали владу в багатьох країнах.
Світова економічна криза 30-х років і наступ фашизму ослабили позиції соціал-демократії. В ряді країн вона зазнала поразки в боротьбі з фашизмом, соціал-демократичні партії були заборонені. Після війни діяльність соціал-демократії активізувалась. Зросла кількість соціал-демократичних партій, в країнах Західної Європи їх представники увійшли до складу всіх перших повоєнних урядів.
З початком "холодної війни" більшість соціал-демократичних партій перейшла на позиції антикомунізму. Ідейним обгрунтуванням цього переходу стала концепція "третього шляху" ("ні капіталізм, ні комунізм"), розвинена згодом у концепцію демократичного соціалізму.
У 1951 р. на конгресі у Франкфурті-на-Майні був відновлений Соціалістичний Інтернаціонал, який прийняв декларацію "Цілі й завдання демократичного соціалізму" - програмний документ соціал-демократичного руху. Найважливішими цінностями проголошувались політична, економічна, соціальна й міжнародна демократія.
Соціал-демократія була й залишається однією з найвпливовіших ідейно-політичних течій. Наприкінці 90-х років XX ст. у світі існувало понад 80 соціал-демократичних партій, з яких більш як 30 партій були правлячими або входили до урядових коаліцій. Понад 70 найбільших і найвпливовіших соціал-демократичних партій об'єднані в Соціалістичний Інтернаціонал. За партії Соцінтерну в країнах Західної Європи голосують до 40 відсотків виборців.