76. лозаннский мир
Збройні сили молодої Турецької республіки в серпні — вересні 1922 р. розгромили на своїй території війська грецьких інтервентів. Звільняючи від інтервентів Анатолію, турецька армія почала просуватися до Константинополя, який був окупований англійськими й союзними військами. Уряд Кемаля вимагав від Антанти анулювати кабальний Севрський договір та евакуювати їхні війська з Туреччини.
Занепокоєний уряд Е. Бонар-Лоу, впливові кола якого ще виношували ідею створення так званої «Англійської середньосхідної імперії» на території ліквідованої Османської імперії, звернувся до своїх домініонів із проханням прислати в цей регіон війська.
Намагаючись ослабити напруженість на Близькому Сході, з яким радянська держава безпосередньо межувала, НКЗС запропонував 24 вересня 1922 р. заінтересованим державам зібрати міжнародну конференцію для обговорення кризового становища в цьому регіоні й питання про режим чорноморських проток. Він попередив, що без участі радянської Росії жодні рішення щодо проток не будуть остаточними.
Але англійський уряд не бажав обговорення з участю радянських представників. Радянський уряд заявив протест і нагадав Лондону, що він ще не відповів на радянську ноту.
Англія мусила вступити в переговори з кемалістською Туреччиною й разом із союзниками запропонувала їй обговорити питання про перемир'я. 11 жовтня 1922 р. в турецькому порту Муданья була підписана угода про перемир'я військовими представниками Туреччини, з однієї сторони, й Англії, Франції та Італії (через два дні до них приєдналася Греція) — з другої. Угода передбачала припинення воєнних дій між Туреччиною й Грецією, передислокацію військ країн Антанти та скликання мирної конференції.
Події на Близькому Сході викликали державний переворот у Греції, а також зміну уряду в Англії, де до влади 24 жовтня прийшов консерватор Бонар-Лоу з міністром закордонних справ Керзоном.
У зв'язку з фактичним скасуванням Севрського договору Англія, Франція й Італія запропонували скликати міжнародну конференцію для підготовки нового мирного договору з Туреччиною й установлення режиму чорноморських проток. Конференція відбулася в Лозанні з 20 листопада 1922 р. до 24 липня 1923 р. (з перервою від 4 лютого до 22 квітня 1923 р). В конференції, крім «запрошуючих», взяли участь Греція, Японія, Румунія, Югославія і Туреччина. Болгарія запрошувалася тільки в одну комісію. Радянська Росія, Україна й Грузія в одній делегації були допущені лише для обговорення питання про протоки. США відрядили своїх «спостерігачів».
1 грудня 1922 р. радянська делегація на чолі з Г. В. Чичеріним прибула в Лозанну, де вже перебував член делегації В. В. Воровський. Вона внесла на розгляд комісії свій проект її розв'язання. Але радянську делегацію по суті відсторонили з 20 грудня від участі в роботі конференції. Радянський проект узагалі не обговорювався в комісії.
Після внесення англійського проекту Керзон 31 січня 1923 р. поставив ультиматум перед турецькою делегацією. 4 лютого Кемаль відхилив ультиматум, і за вимогою Керзона робота конференції припинилася. Вона була відновлена 23 квітня обговоренням турецького проекту.
24 липня 1923 р. англійський проект з урахуванням турецьких заперечень був прийнятий. Головне полягало в тому, що кемалістська Туреччина домоглася міжнародного визнання, скасування Севрського договору з його режимом капітуляцій і політичних та фінансових привілеїв іноземцям. Передбачалася демілітаризація проток, право вільного проходу отримували не більше ніж три військові кораблі будь-якої держави тоннажем кожний не більше за 10 тис. т як у мирний, так і у воєнний час. Туреччина визнавала оттоманський державний борг у частині, що відповідала турецькій території.
Лозаннський договір (17 окремих документів: Заключний акт, Лозаннський мирний договір, Конвенція про режим чорноморських проток, Конвенція про обмін грецьким і турецьким населенням та ін.) підписали 8 країн — учасниць конференції (включаючи Туреччину). В день підписання (24 липня) до нього приєдналися Бельгія й Португалія. Туреччина ратифікувала договір 23 серпня 1923 р. Іноземні війська були виведені з її території. Війська Туреччини 6 жовтня вступили в Константинополь.
Радянська держава підписала Конвенцію про режим проток (із серйозними застереженнями), але відмовилася її ратифікувати.