5. Утворення СРСР.
Х з’їзд партії (березень 1921 р.) обговорив доповідь Сталіна з національного питання. В ній наголошувалось на невідкладності заходів, спрямованих на подолання соціально-економічної і культурної нерівності народів. А він виступив за адміністративний переділ Росії. Ця настанова призвела до серйозних ускладнень в ряді районів, зокрема на Закавказзі.
В березні 1922 р. представники вищих органів влади Азербайджану, Вірменії і Грузії затвердили договір про створення федеративного Союзу Радянських Соціалістичних республік, який у грудні 1922 року перетворився в Закавказьку соціалістичну республіку (ЗСФСР).
В радянських республіках у 1922 р. були скликані з'їзди Рад. Вони прийняли рішення про утворення СРСР. 30 грудня 1922 року відбувся І з'їзд Рад СРСР. Він затвердив конст. Документи: Декларацію Договір Російської, Української, Білоруської, Закавказької республік про утворення СРСР. Було створено першу радянську Конституцію, яка була затверджена на ІІ всесоюзному з'їзді Рад у січні 1924 р. Конституція проголосила, що СРСР є «добровільним об'єднанням рівноправних народів», що за кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу.
В 1925 р. на ІІІ зїзді Рад було оформлено входження в Союз Середньої Азії.
Конституція СРСР.
Надзвичайний VІІІ зїзд Рад 5 грудня 1936 р. прийняв нову Конституцію СРСР. В ній проголошувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади змінювались прямими при таємному голосуванні. Говорилось про те, що експл. класи повністю знищені. До Конст. 1936 р. вперше ввійшло положення про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій. Партапарат дійсно являв собою вузол тоталітарної держави і в руках генерального секретаря зосередилась небачена в історії вся повнота влади. Вражаюча невідповідальність практиці державного терору аніскільки не турбувала тих, хто розробляв цю Конституцію.
Державний устрій СРСР.
Конституція СРСР 1936 року, а потім Конституція 1977 року законодавчо закріпила комуністичний тоталітарний псевдопарламентаризм.
Всі вищі державні органи влади і управління СРСР - Верховна Рада, Рада Міністрів, міністерства, судові органи, прокуратура - це все було продовженням центральних органів КПРС - Пленумів ЦК, Політбюро та секретаріату ЦККПРС. На партійних з’їздах, конференціях визначалась генеральна лінія партії у внутрішній і зовнішній політиці країни, обирались члени Політбюро та секретаріату.
Центральні партійні органи мали монополію на формування кадрового складу вищих державних органів влади і управління. Голова Президії Верховної Ради, Голови Ради Союзу та Ради національностей формально обирались на сесії Верховної Ради за рекомендацією ради старійшин, фактично вони були номенклатурою політбюро, так само, як і посада Голови ради Міністрів, керівників міністерств і державних комітетів.
Президія Верховної Ради була органом не робочим, а показним, так само, як і рада міністрів була високопоставленим розпорядчим і господарським органом.
Рішення відповідних центральних партійних ставали обовязковими для виконання усіх без винятку як партійними, так і державними господарськими органами всіх рівней.