1. Антанта
Антанта (фр. entente — згода) - військово-політичний блок Англії, Франції і Росії, який інакше іменувався «Потрійною Згодою»; склався в основному в 1904—1907 і завершив розмежування великих держав напередодні Першої світової війни. Термін виник в 1904 спочатку для позначення англо-французького союзу, при чому уживалося вираження l’entеnte cordiale («сердечна згода») в пам'ять короткочасного англо-французького союзу в 1840-х рр., що носив ту ж назву.
Створення Антанти було реакцією на створення Потрійного Союзу і взагалі на посилення Німеччини і спробою не допустити її гегемонії на континенті, спочатку з боку Росії (Франція спочатку займала антинімецьку позицію), а потім і з боку Англії. Остання перед лицем загрози німецькій гегемонії була вимушена залишити традиційну політику «блискучої ізоляції» і перейти до — втім, теж традиційної — політики блокування проти найсильнішої держави континенту. Особливо важливим стимулом для такого вибору Англії була ніецька військово-морська програма, а також колоніальні вимоги Німеччини. В Німеччині, в свою чергу, такий поворот подій сприймався як "оточення" і став стимулом для нових військових приготувань, які сприймалися як виключно оборонні.
Створення блока
1891—1893 — вихід Росії з німецького табору з метою укладення оборонного союзу з Францією.
1904 — підписання англо-французької угоди.
1907 — підписання російсько-англійської угоди.
Ці угоди фактично завершили утворення Антанти
До кінця Першої світової війни до складу держав антинімецької коаліції входили також Бельгія, Болівія, Бразилія, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Греція, Італія, Китай, Куба, Ліберія, Нікарагуа, Панама, Перу, Португалія, Румунія, Сан-Домінго, Сан-Маріно, Сербія, Сіам, США, Уругвай, Чорногорія, Хиджаз, Еквадор і Японія. Причому США, всупереч розхожій думці, ніколи до Антанти не входили, виступаючи у війні самостійно.
Після перемоги над Німеччиною в 1918 Верховна рада Антанти практично виконувала функції «світового уряду», займаючись влаштуванням післявоєнного порядку, проте провал політики Антанти відносно Росії і Туреччини виявив межу її могутності, що підточується внутрішніми протиріччями між державами-переможницями. У цій політичній якості «світового уряду» Антанта припинила існування після створення Ліги Націй.