Соціальні відносини і духовна культура
Сім’я й сімейно- шлюбні відносини ґрунтуються у багатьох народів Південно-
Західної Азії на нормах релігійного й звичаєвого права. Мусульманське право
– шаріат – дозволяє полігінію (до чотирьох дружин), але на практиці вона має
невелике поширення. За ісламськими канонами, якщо жінка перед шлюбом ставить
перед нареченим умову, що на протязі життя вона буде у нього єдиною
дружиною, він погоджується і це фіксується документально. Мати чотирьох
дружин непросто: за законом чоловік повинен ставитися до них однаково,
дотримуватись матеріальної, психологічної і сексуальної рівності у
відносинах. Крім того, щоб одружитися вдруге, треба просити дозволу першої
дружини.. Головна форма укладання шлюбу – виплата калиму сім’ї нареченої за
майбутню дружину. Для мусульман найбільш бажаний ортокузенний шлюб (між
двоюрідними братами й сестрами по чоловічій лінії). Молоді знають один
одного і калим виплачується менший. Для кочівників характерна племінна
ендогамія, яка забороняє вступати у шлюб за межами племені та левірат. Сім’ї
переважно патрилінійні, патрилокальні, малі. Головою сім’ї є чоловік або
старший син. Серед заможних кочівників можна ще зустріти великі
патріархальні нероздільні сім’ї. Існує й інститут “тимчасового шлюбу”, який
укладається на певний строк й може бути продовжений або розірваний за
взаємною згодою. У перший шлюб дівчина повинна вступати незайманою (або хоча
б попередити чоловіка), інакше чоловік через суд може визнати шлюб
недійсним. Іслам рекомендує ранні шлюби. Повнолітніми вважаються юнаки, які
досягли 12-ти річного віку і дівчинки 9-ти річного віку. Раніше весільна
церемонія відбувалась у мечеті, тепер вдома або у ресторані за участю
нотаріуса та священика. На весіллі присутні, як правило, 200 – 500 чоловік.
Більшу частину витрат брала на себе сім’я молодого. Святкування тривало
кілька днів. У мусульманських сім’ях дружина зобов’язана була жити в будинку
чоловіка, допускати його до статевого спілкування з собою в певному місці і
в певний час, підкорятися його наказам, бути йому вірною, не показуватися у
публічних місцях без поважних на те причин. У випадку невиконання дружиною
вказаних вимог, чоловік міг розлучитися з нею і відмовити її в утриманні.
Непокірну дружину чоловік мав право позбавити свободи і нанести їй легкі
тілесні покарання. Чоловік зобов’язаний був утримувати дружину, купувати їй
різноманітний одяг, білизну, покривала, подушки, килими. Якщо у чоловіка
було більше однієї дружини, то він зобов’язаний був дати кожній окреме
спальне приміщення, яке мало свій окремий вихід до двору, й по можливості
порівну ділити між ними майно. Чоловік не піддавався осуду (ні громадському,
ні кримінальному) за невиконання шлюбної вірності. Становище жінки у більшій
частині країн Південно-Західної Азії нерівноправне. Вона вважається ще
власністю чоловіка й сім’ї і на неї поширюються патріархальні порядки
(затворницький спосіб життя, майже не може сама ініціювати одруження,
розлучення, відносна цивільна недієздатність та інше). Ініціатор розлучення,
як правило, чоловік. Процедура ця досить проста. При свідках чоловік повинен
три рази виголосити слова (талак): “Іди геть, ти для мене більше не
дружина!” Жінка, яка не мала дітей, ставала об’єктом зневаги і жалю.
Народження дитини вважалося звільненням її від гріха. Загалом основне
завдання жінки – це народження дітей, доки є змога. Дітей навчають повазі до
старших, батьків, взаємодопомозі між родичами, бути ввічливим, гостинним,
мужнім, вірним ісламу. У громадському побуті народів Південно-Західної Азії
спостерігається до наших днів значна строкатість. Для них характерна
родоплемінна організація, яка має спільного предка по чоловічій лінії, і
певні традиції племінної взаємодопомоги, кровної помсти, общинної
демократії, ендогамії. На чолі племені стоїть поводир і представники
аристократичних сімей, які мають значний авторитет у суспільстві.
#5) Іслам та його вплив на культуру населення регіону.
За релігійною ознакою більша частина населення регіону належить до різних
течій ісламу. Іслам – монотеїстична релігія, що виникла у VII ст. н.е. в
Аравії на основі стародавніх вірувань і багато перейняла з інших релігій,
зокрема, християнства. Священна книга мусульман – Коран. Існує п’ять
принципів або стовпів ісламу, що характеризують його сутність.
1. Віра в єдиного бога Аллаха і пророчу місію Мухаммеда (Мухаммада чи
Магомета).
2. Щоденна п’ятиразова молитва;
3. Обов’язок допомагати бідним.
4. Традиційний щорічний піст у місяць “рамазан” .
5. Паломництво у Мекку – “хадж”.
З релігійних течій ісламу найбільше поширення мають суннізм і шиїзм. Сунніти
(їх більшість) поряд із Кораном визнають сунни – шість збірок розповідей про
діяння
Мухаммеда. Сунна – це свого роду звід звичаїв та правил поведінки на всі
випадки життя.Вона передавалась усно і була доповненням до писаного закону.
Шиїти не визнають сунн і суннітських халіфів, а шанують пророка Алі (зятя
Мухаммеда) і дванадцять шиїтських імамів. Вірують у “прихованого” імама
Мухаммеда,який раптом зник у ІХ ст. і, за легендою, повинен прийти до людей
і звільнити їх від зла.
Прихильники шиїзму – перси,азербайджанці, частина курдів і белуджів, деякі
мешканці Аравії.
У регіоні існують синкретичні релігії, що постають як результат змішання
християнства, ісламу, стародавніх язичницьких вірувань.
Іслам негативно ставився до зображення будь-якої живої істоти у живописі та
скульптурі. Тому вони були представлені орнаментальними та абстрактними
мотивами
(арабеска). Цей тип орнаменту складався з химерних поєднань прямих та
ламаних ліній,
які складали геометричні візерунки, чи з суворого симетричного переплетіння
тонких
гілок і листя, а також текстів. Літери, слова, вислови часто виступали
облямівкою
(каймою), яка оточувала арабески, чи входила до складу орнаменту. Давня
форма
арабесок (зображувалися навіть тварини) застосовувалася переважно у вигляді
декору у
будівлях чи як заміняючи килим стінна прикраса. Новіша форма арабесок
використовувалась у якості орнаменту для одягу.
Еквівалентами пластичного мистецтва в арабській культурі були художня
каліграфія та мініатюрний живопис. Мистецтво каліграфії у світі ісламу
вважалося
найблагороднішим, а каліграфи користувалися великою пошаною. Архітектори
вкривали цілі стіни палаців і мечетей арабською в’яззю, стилізованими
мотивами з рослинногосвіту та геометричними візерунками.
Поховальні обряди мусульмани здійснюють дуже швидко на протязі 24 годин
після
смерті. Тіло покійного омивають, натирають маслами, розчином камфори і
замотують у
саван із білого полотна. Саван зав’язують біля голови та ніг. Гроб або
поховальні ноші
покривають чорним простирадлом, несуть головою вперед. Якщо тіло хоронять у
домовині, то воно повинно лежати або голово, або ж правим боком до Мекки.
Покійникана ношах або в домовині сім раз обходять село, або квартал, а вже
потім несуть на цвинтар. Уся поховальна процесія супроводжується читанням
Корану і несамовитими криками, плачем жінок. На могилі убивають вівцю,
буйвола чи верблюда й м’ясо роздають біднякам. Пам’ятників на могилі, як
правило, не споруджують. Лише на сьомий день закінчується траур.
Регіон є батьківщиною християнства, іудаїзму, ісламу.