Основні виборчі системи та їх характеристика.
Виділяють три основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну і змішану (мажоритарно-пропорційну).
Мажоритарна виборча система (лат. majorite — більшість) — виборча система, згідно з якою переможцем є той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Тут головним суб'єктом виборів є особа (кандидат). Для мажоритарної виборчої системи притаманний поділ країни на одномандатні виборчі округи. Залежно від способу встановлення переможця, виділяють:
1. Мажоритарну систему абсолютної більшості (переможцем стає той кандидат, котрий набрав понад 50 % голосів виборців). Якщо жодний із кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, відбувається другий тур виборів, у якому беруть участь два чи більше кандидати, що набрали найбільше голосів виборців або ж подолали встановлену законом межу голосів.
2. Мажоритарну систему відносної більшості (переможцем стає кандидат, котрий набрав найбільшу кількість голосів, порівняно з іншими кандидатами, але не обов'язково більше половини).
3. Мажоритарну систему кваліфікованої більшості (кандидату потрібно набрати встановлену законом кваліфіковану більшість, зазвичай 2/3чи 3/4 голосів виборців). Застосовують вкрай рідко через високу нерезультативність.
Переваги мажоритарної виборчої системи:
1) наявність постійного зв'язку між кандидатом і виборцями округу;
2) виборці голосують за конкретну людину, яку можуть оцінити;
3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;
4) простота у підрахунку голосів;
5) до парламенту потрапляють лише великі політичні партії, що, своєю чергою, сприяє стабільності парламентських коаліцій і урядів;
6) наявність у кандидата значної свободи у діях, оскільки він завдячує своїм обранням виборцям округу, а не партійному керівництву;
7) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями.
Мажоритарна виборча система має й низку недоліків:
1) суттєва розбіжність між кількістю отриманих голосівта кількістю депутатських мандатів, тобто викривлення результатів голосування;
2) неврахування голосів значної кількості виборців;
3) велика моясливість для здійснення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій;
4) перешкоджання розвитку малих і середніх партій.
Пропорційна виборча система (лат. proportionalis — співрозмірний) — система, за якої мандати розподіляються між списками політичних партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. У такому разі виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати. За впливом виборця на розташування кандидатів у списку розрізняють такі види пропорційної системи:
1) із жорсткими списками;
2) з напівжорсткими списками;
3) з преференціями.
За жорстких списків виборець голосує за партію загалом і не може вплинути на розташування кандидатів. При застосуванні преференцій виборець не лише голосує за список, а й віддає голоси кандидатам із списку у порядку їх привабливості для виборця. Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість голосувати як за список загалом, так і можливість надавати перевагу певному кандидату.
Для того, щоб не допускати швидкого зростання малих непредставницьких партій та роздрібненості парламенту, застосовують виборчий поріг — певний відсоток голосів виборців, набрання якого є умовою участі в розподілі місць у парламенті.
Переваги пропорційної виборчої системи:
1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх утрата;
2) враховуються інтереси різних суспільних груп;
3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;
4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.
Недоліки пропорційної виборчої системи:
1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, у якому можуть виявитися прізвища невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків;
2) відсутність тісного зв'язку, контактів між депутатами і виборцями;
3) доволі складна система підрахунку голосів;
4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості та часто робить уряд у країні нестабільним;
5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;
6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням.
З метою нівелювання недоліків мажоритарної та пропорційної виборчих систем деякі країни впроваджують різновиди змішаної системи. Змішана виборча система — процедура проведення виборів, яка охоплює елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем. Цю виборчу систему застосовують зазвичай у тих державах, де триває пошук і становлення виборчої системи, або необхідно досягти компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.
Найпростішим та найпоширенішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування (певну частину представницького органу обирають за мажоритарною системою, іншу — за пропорційним принципом). Однак є й більш складні варіанти поєднання мажоритарного та пропорційного принципів проведення виборів.
Мажоритарна виборча система (лат. majorite — більшість) — виборча система, згідно з якою переможцем є той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Тут головним суб'єктом виборів є особа (кандидат). Для мажоритарної виборчої системи притаманний поділ країни на одномандатні виборчі округи. Залежно від способу встановлення переможця, виділяють:
1. Мажоритарну систему абсолютної більшості (переможцем стає той кандидат, котрий набрав понад 50 % голосів виборців). Якщо жодний із кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, відбувається другий тур виборів, у якому беруть участь два чи більше кандидати, що набрали найбільше голосів виборців або ж подолали встановлену законом межу голосів.
2. Мажоритарну систему відносної більшості (переможцем стає кандидат, котрий набрав найбільшу кількість голосів, порівняно з іншими кандидатами, але не обов'язково більше половини).
3. Мажоритарну систему кваліфікованої більшості (кандидату потрібно набрати встановлену законом кваліфіковану більшість, зазвичай 2/3чи 3/4 голосів виборців). Застосовують вкрай рідко через високу нерезультативність.
Переваги мажоритарної виборчої системи:
1) наявність постійного зв'язку між кандидатом і виборцями округу;
2) виборці голосують за конкретну людину, яку можуть оцінити;
3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;
4) простота у підрахунку голосів;
5) до парламенту потрапляють лише великі політичні партії, що, своєю чергою, сприяє стабільності парламентських коаліцій і урядів;
6) наявність у кандидата значної свободи у діях, оскільки він завдячує своїм обранням виборцям округу, а не партійному керівництву;
7) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями.
Мажоритарна виборча система має й низку недоліків:
1) суттєва розбіжність між кількістю отриманих голосівта кількістю депутатських мандатів, тобто викривлення результатів голосування;
2) неврахування голосів значної кількості виборців;
3) велика моясливість для здійснення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій;
4) перешкоджання розвитку малих і середніх партій.
Пропорційна виборча система (лат. proportionalis — співрозмірний) — система, за якої мандати розподіляються між списками політичних партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. У такому разі виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати. За впливом виборця на розташування кандидатів у списку розрізняють такі види пропорційної системи:
1) із жорсткими списками;
2) з напівжорсткими списками;
3) з преференціями.
За жорстких списків виборець голосує за партію загалом і не може вплинути на розташування кандидатів. При застосуванні преференцій виборець не лише голосує за список, а й віддає голоси кандидатам із списку у порядку їх привабливості для виборця. Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість голосувати як за список загалом, так і можливість надавати перевагу певному кандидату.
Для того, щоб не допускати швидкого зростання малих непредставницьких партій та роздрібненості парламенту, застосовують виборчий поріг — певний відсоток голосів виборців, набрання якого є умовою участі в розподілі місць у парламенті.
Переваги пропорційної виборчої системи:
1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх утрата;
2) враховуються інтереси різних суспільних груп;
3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;
4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.
Недоліки пропорційної виборчої системи:
1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, у якому можуть виявитися прізвища невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків;
2) відсутність тісного зв'язку, контактів між депутатами і виборцями;
3) доволі складна система підрахунку голосів;
4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості та часто робить уряд у країні нестабільним;
5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;
6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням.
З метою нівелювання недоліків мажоритарної та пропорційної виборчих систем деякі країни впроваджують різновиди змішаної системи. Змішана виборча система — процедура проведення виборів, яка охоплює елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем. Цю виборчу систему застосовують зазвичай у тих державах, де триває пошук і становлення виборчої системи, або необхідно досягти компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.
Найпростішим та найпоширенішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування (певну частину представницького органу обирають за мажоритарною системою, іншу — за пропорційним принципом). Однак є й більш складні варіанти поєднання мажоритарного та пропорційного принципів проведення виборів.