Політика як соціальне явище: суть, детермінанти.
Термін „політика” походить від давньогрецького слова „поліс” (місто-держава) та його похідних: „politike” (мистецтво управляти державою), „politeteia” (конституція), „polites” (громадяни), „politica” (державний діяч). Єдиного визначення поняття „політика” немає. Ще Платон під політикою розумів мистецтво, здатність жити в умовах поліса, що ставить людину у певні поведінкові рамки. М.Вебер вважав, що політика — це прагнення до влади, її завоювання, утримання в різних великих суспільних колективах. Він розрізняв політику у широкому та вузькому розуміннях: у широкому — це політичні відносини, пов’язані з управлінням окремими сферами суспільного життя, а у вузькому — керівництво політичною організацією, передовсім державою. Д.Істон розглядає політику як реалізований владою розподіл цінностей, а Меркл твердив, що у своїх найкращих проявах політика — це шляхетне прагнення до справедливості та розумного порядку, а у найгірших — це корислива жадоба влади, сили, багатства.
Трактування політики можна згрупувати так:
1. політика як процес боротьби за завоювання та утримання влади (Мак’явеллі, Бюрдо, Дюверже, Арон);
2. політика як специфічний вид діяльності соціальних суб’єктів, пов’язаний з боротьбою за владу, розподілом цінностей, управління державними та суспільними справами. (Ільїн, Мельвіль, Федоров).
Політика виникла з необхідності підпорядковувати індивідуальні та групові інтереси всезагальному, який полягає у збереженні цілісності і єдності розшарованого суспільства. Цей особливий вид людської діяльності покликаний з’ясовувати як довготривалі, так і поточні інтереси різних соціальних груп. Політика є засобом забезпечення інтересівяк великих груп людей (наприклад, націй, класів), так і нечисельних груп (наприклад, фінансових чи регіональних кланів). Вона є усвідомленою діяльністю, спрямованою на забезпечення суспільних процесів, їх регулювання, розвиток у певному напрямку.
У політиці, як сфері життєдіяльності людей, виявляються відмінності інтересів різних груп, які, з одного боку — стикаються, а з іншого — взаємоузгоджуються. Політика є продуктом свідомої довільної, а часом — свавільної діяльності людей, рушійною силою якої є певний інтерес. Проте в цілому політика виражає інтегрований інтерес.
Структуру політики становлять суб’єкти політики, об’єкти політики, політична діяльність, політичні відносини, політичні інтереси, політична свідомість, політична психологія, політична культура, і крім того, виділяють нормативний аспект. Під суб’єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Є три рівні суб’єктів політики: соціальний (індивіди, класи, еліти, етноси, мафія, натовп, корпоративні групи); інституційний (партії, органи державної влади, суспільні організації, такі супер-інститути як ООН, НАТО); функціональний (армія, органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія).
Об’єктами політики виступають суспільні явища, наякі спрямована діяльність суб’єктів політики, зокрема влада. Суб’єкти, здійснюючи політичну діяльність, вступають у політичні відносини, взаємодіючи з приводу використання влади. Ці взаємодії будуть керуватися політичними інтересами учасників, які є безпосередньою спонукальною причиною політичної активності.
Нормативний аспект виражений конституціями, законами, програмними документами партій і політичних рухів.
Політика може бути різних видів: економічна, соціальна, культурна, правова та державна.
У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань, політика поділяється на внутрішню і зовнішню.
Мета політики — забезпечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів.
Завдання політики — підтримання певного порядку в суспільстві, соціальної справедливості, максимального забезпечення як інтересів окремих індивідів, так і соціальних груп, а також загальносуспільного інтересу, забезпечення цілісності суспільства.
Засобами політики є право, державний примус (сила), мораль.
Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтерсів об’єднувати всі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань.
Функції політики:
1. функція управління — розробка основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;
2. прогностична функція — визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану політичної системи тощо;
3. функція інтеграції полягає в об’єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів цінностей;
4. мобілізаційно-інтеграційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;
5. ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності;
6. виховна функція спрямована на соціалізацію індивідів, тобто їх включення у політичне життя;
7. інноваційна функція спрямована на творче осмислення політичної дійсності, вироблення способів і методів її зміни. Тобто політика має своїм завданням створювати нові, прогресивніші форми соціальної організації життя.
Трактування політики можна згрупувати так:
1. політика як процес боротьби за завоювання та утримання влади (Мак’явеллі, Бюрдо, Дюверже, Арон);
2. політика як специфічний вид діяльності соціальних суб’єктів, пов’язаний з боротьбою за владу, розподілом цінностей, управління державними та суспільними справами. (Ільїн, Мельвіль, Федоров).
Політика виникла з необхідності підпорядковувати індивідуальні та групові інтереси всезагальному, який полягає у збереженні цілісності і єдності розшарованого суспільства. Цей особливий вид людської діяльності покликаний з’ясовувати як довготривалі, так і поточні інтереси різних соціальних груп. Політика є засобом забезпечення інтересівяк великих груп людей (наприклад, націй, класів), так і нечисельних груп (наприклад, фінансових чи регіональних кланів). Вона є усвідомленою діяльністю, спрямованою на забезпечення суспільних процесів, їх регулювання, розвиток у певному напрямку.
У політиці, як сфері життєдіяльності людей, виявляються відмінності інтересів різних груп, які, з одного боку — стикаються, а з іншого — взаємоузгоджуються. Політика є продуктом свідомої довільної, а часом — свавільної діяльності людей, рушійною силою якої є певний інтерес. Проте в цілому політика виражає інтегрований інтерес.
Структуру політики становлять суб’єкти політики, об’єкти політики, політична діяльність, політичні відносини, політичні інтереси, політична свідомість, політична психологія, політична культура, і крім того, виділяють нормативний аспект. Під суб’єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Є три рівні суб’єктів політики: соціальний (індивіди, класи, еліти, етноси, мафія, натовп, корпоративні групи); інституційний (партії, органи державної влади, суспільні організації, такі супер-інститути як ООН, НАТО); функціональний (армія, органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія).
Об’єктами політики виступають суспільні явища, наякі спрямована діяльність суб’єктів політики, зокрема влада. Суб’єкти, здійснюючи політичну діяльність, вступають у політичні відносини, взаємодіючи з приводу використання влади. Ці взаємодії будуть керуватися політичними інтересами учасників, які є безпосередньою спонукальною причиною політичної активності.
Нормативний аспект виражений конституціями, законами, програмними документами партій і політичних рухів.
Політика може бути різних видів: економічна, соціальна, культурна, правова та державна.
У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань, політика поділяється на внутрішню і зовнішню.
Мета політики — забезпечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів.
Завдання політики — підтримання певного порядку в суспільстві, соціальної справедливості, максимального забезпечення як інтересів окремих індивідів, так і соціальних груп, а також загальносуспільного інтересу, забезпечення цілісності суспільства.
Засобами політики є право, державний примус (сила), мораль.
Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтерсів об’єднувати всі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань.
Функції політики:
1. функція управління — розробка основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;
2. прогностична функція — визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану політичної системи тощо;
3. функція інтеграції полягає в об’єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів цінностей;
4. мобілізаційно-інтеграційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;
5. ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності;
6. виховна функція спрямована на соціалізацію індивідів, тобто їх включення у політичне життя;
7. інноваційна функція спрямована на творче осмислення політичної дійсності, вироблення способів і методів її зміни. Тобто політика має своїм завданням створювати нові, прогресивніші форми соціальної організації життя.