Політичні погляди М.Драгоманова.
Соціалістичні ідеї Михайла Драгоманова були серйозним конкурентом марксизму. Хоча у листі до дочки Драгоманов написав, що «для правильного розвитку народів їм треба матидержавну незалежність», публічно він завжди відстоював федерацію рівноправних слов'янських народів. Ясно, що при повній відсутності навіть української народної школи будь-яка ідея повної незалежності Україна повинна була видаватися безнадійно утопічною.
Для Драгоманова національна проблема стояла нарівні з соціальною. У 1880 р. він разом з М. Павликом та С. Подолинським опублікував у «Громаді» стислу і разюче чітку програму, що моделює майбутню українську державність. Вона зберігала свій вплив аж до падіння Української Народної Республіки. Власне, ця програма й стала її ідеологічним фундаментом, зумовила початкові успіхи, а й значною мірою - невдачі.
ЗаДрагомановим, кожна особистість, кожна спілка, кожна громада повинні бути вільні від насильства згори. Він визнавав тільки правоіснування вільних творчих спілок. Його гасло: «Мета ця є безвладдя: своя воля кожному й вільне громадянство людей і товариств».
У зв'язку з цим виникають дві проблеми. Вільна асоціація без (зафіксованих структур) нежиттєздатна, оскільки не володіє авторитетом, щоб бути арбітром між регіонами, і не може мобілізувати ресурси для спільного захисту від чужих, могутніших політичних об'єднань. Що стосується федералізму, це - стара ідея, на яку справили потужний вплив процеси в США. У 1823 р. в Російській імперії було створено Товариство «об'єднаних слов'ян»,що проголосило своєю метою об'єднання всіх слов'янських земель на федеративних засадах. Втім, як писав Ленін про федералізм, будь-яка асоціація можлива лише за умови спільного прагнення до таких відносин. Однак розуміння федеративного устрою українськими та російськими соціалістами було суттєво різним. З-за спини великоросіян постійно визирала знайома тінь шовініста-держиморди, і вони постійно переходили, як з гіркотою зазначав Драгоманов, «з демократично-федералістичного грунту на грунт офіційно-централістський».
Драгоманов вважав, що Україна повинна бути федерацією вільних громад у рамках міжнародної федерації таких громад на основі аграрного соціалізму, без армії, з народною міліцією, коли кожен громадянин має власну зброю.
Така позиція могла бути (і в подальшому стала) найбільш вагомою причиною краху «напівдрагоманівської» Української Народної Республіки. Відсутність конвенціональних державних структур, засвоєння драгоманівських загальносоціалістичних вимог, скасування державної армії та створення «народної міліції, загальне озброєння народу безпосередньо втілилися в доктрину Винниченка-Шаповала, датовану 1917 р., про непотрібність для України своєї власної армії, що, у свою чергу, призвело до трагедії під Крутами. Адже держава, яка залежить від доброї волі окремих громадян у сфері захисту своєї національної безпеки, завжди буде слабшою держави, яка може змусити своїх громадян воювати за нього. Аж до революції 1917 р. федералізм Драгоманова, де все починається з самоорганізації знизу, і марксизм, з його байдужістю до національної та схилянням перед великими державами, були єдиними серйозними конкурентами в середовищі укранських соціалістів. Сам Драгоманов ставився дуже критично до централізму Маркса, звинувачуючи «німця Карла Маркса» в тому, що в Інтернаціоналі, а особливо в Раді, головне слово "було за державами, а не за народами. Так, - пише Драгоманов, - в ньому був відділ (секція) і секретар генеральний за Росією, хоча в Росії десятки країн і народів, несхожих один на одного ». На думку Драгоманова, це було прикладом тяжкого гріха:« Інакше кажучи, цей «союз» (I Інтернаціонал .- Років.) почав роботу не знизу вгору, а зверху вниз ».
Живучи в Швейцарії, Драгоманов підтримував тісні контакти з українськими радикалами, особливо в Галичині, зокрема з двома молодими соціалістами Михайлом Павликом та Іваном Франком. Але якщо Павлик одразу став і до кінця залишався політичним прихильником Драгоманова, то Франко пережив марксистський період і повернувся до драгоманівської ідеї центральної ролі селянства у встановленні соціалізму в середині 1880-х рр..
Для Драгоманова національна проблема стояла нарівні з соціальною. У 1880 р. він разом з М. Павликом та С. Подолинським опублікував у «Громаді» стислу і разюче чітку програму, що моделює майбутню українську державність. Вона зберігала свій вплив аж до падіння Української Народної Республіки. Власне, ця програма й стала її ідеологічним фундаментом, зумовила початкові успіхи, а й значною мірою - невдачі.
ЗаДрагомановим, кожна особистість, кожна спілка, кожна громада повинні бути вільні від насильства згори. Він визнавав тільки правоіснування вільних творчих спілок. Його гасло: «Мета ця є безвладдя: своя воля кожному й вільне громадянство людей і товариств».
У зв'язку з цим виникають дві проблеми. Вільна асоціація без (зафіксованих структур) нежиттєздатна, оскільки не володіє авторитетом, щоб бути арбітром між регіонами, і не може мобілізувати ресурси для спільного захисту від чужих, могутніших політичних об'єднань. Що стосується федералізму, це - стара ідея, на яку справили потужний вплив процеси в США. У 1823 р. в Російській імперії було створено Товариство «об'єднаних слов'ян»,що проголосило своєю метою об'єднання всіх слов'янських земель на федеративних засадах. Втім, як писав Ленін про федералізм, будь-яка асоціація можлива лише за умови спільного прагнення до таких відносин. Однак розуміння федеративного устрою українськими та російськими соціалістами було суттєво різним. З-за спини великоросіян постійно визирала знайома тінь шовініста-держиморди, і вони постійно переходили, як з гіркотою зазначав Драгоманов, «з демократично-федералістичного грунту на грунт офіційно-централістський».
Драгоманов вважав, що Україна повинна бути федерацією вільних громад у рамках міжнародної федерації таких громад на основі аграрного соціалізму, без армії, з народною міліцією, коли кожен громадянин має власну зброю.
Така позиція могла бути (і в подальшому стала) найбільш вагомою причиною краху «напівдрагоманівської» Української Народної Республіки. Відсутність конвенціональних державних структур, засвоєння драгоманівських загальносоціалістичних вимог, скасування державної армії та створення «народної міліції, загальне озброєння народу безпосередньо втілилися в доктрину Винниченка-Шаповала, датовану 1917 р., про непотрібність для України своєї власної армії, що, у свою чергу, призвело до трагедії під Крутами. Адже держава, яка залежить від доброї волі окремих громадян у сфері захисту своєї національної безпеки, завжди буде слабшою держави, яка може змусити своїх громадян воювати за нього. Аж до революції 1917 р. федералізм Драгоманова, де все починається з самоорганізації знизу, і марксизм, з його байдужістю до національної та схилянням перед великими державами, були єдиними серйозними конкурентами в середовищі укранських соціалістів. Сам Драгоманов ставився дуже критично до централізму Маркса, звинувачуючи «німця Карла Маркса» в тому, що в Інтернаціоналі, а особливо в Раді, головне слово "було за державами, а не за народами. Так, - пише Драгоманов, - в ньому був відділ (секція) і секретар генеральний за Росією, хоча в Росії десятки країн і народів, несхожих один на одного ». На думку Драгоманова, це було прикладом тяжкого гріха:« Інакше кажучи, цей «союз» (I Інтернаціонал .- Років.) почав роботу не знизу вгору, а зверху вниз ».
Живучи в Швейцарії, Драгоманов підтримував тісні контакти з українськими радикалами, особливо в Галичині, зокрема з двома молодими соціалістами Михайлом Павликом та Іваном Франком. Але якщо Павлик одразу став і до кінця залишався політичним прихильником Драгоманова, то Франко пережив марксистський період і повернувся до драгоманівської ідеї центральної ролі селянства у встановленні соціалізму в середині 1880-х рр..