Місце політики у “Філософії права” Гегеля.
Найбільш цілісному і систематизованому вигляді філософсько-правове вчення Гегеля викладено в його роботі «Філософія права» (1820). Це одна з найбільш відомих робіт у всій історії правової політичної та соціальної думки. У «Філософії права» у концептуально-концентрованої формі відображені досягнення гегелівської філософії в галузі соціальних, політичних і правових проблем.
Основна мета філософії права, по Гегелю, убачається в очищенні її від ідей природного права XVII–XVIII століть. Гегель заперечував зіставлення природного права позитивному. На його думку, природне (або філософське) право – це найбільш розумна основа позитивного права, але з одним важливим уточненням: природне право не повинне ототожнюватися з доктринами Гуго, Гроція і його послідовників, які трактують природне право як щось одвічне дане і застигле.
Гегель поставив перед собою завдання побудувати закінчену теорію Всесвіту. З цією метою він створює всеосяжну систему мислення, початковим рівнем якої виступає Абсолютна ідея, яка є одночасно і Розумом, і Духом.
Абсолютна ідея знаходиться в процесі безперервного розгортання, який проходить через стадії: тези, антитези і синтезу. Будь-яке поняття (теза), доводив Гегель, містить свою власну протилежність (антитезис), а процес переходу від одного до іншого відбувається через категорію синтезу. Наприклад, поняття «буття» (теза) містить своє заперечення «ніщо» (антитезис) і проходить через «становлення» (синтез).
Трьома основними рівнями духу, що діалектично розвивається, є: суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), об'єктивний дух (право, мораль, моральність) і абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Таким чином, в рамках гегелівської філософії, філософія права є філософією об'єктивного духу.
Під правом Гегель розуміє не просто цивільне законодавство, але також і мораль, етичне життя і світову історію.
Наука про право, за Гегелем, є частиною філософії. Тому вона мусить розвинути із поняття ідею, що репрезентує розум предмета, або спостерігати власний іманентний розвиток самого предмета. Звідси випливає й визначення предмета філософії права: «Філософська наука про право має своїм предметом ідею права — поняття права і його реалізацію». Гегель ставить перед філософією права завдання осягнути думки, що покладені в основу права, «осягнути те, що є, оскільки те, що є, є розум». Тобто його тлумачення предмета філософії права зумовлено його ж ідеями про тотожність мислення і буття, розумного і дійсного.
Основна мета філософії права, по Гегелю, убачається в очищенні її від ідей природного права XVII–XVIII століть. Гегель заперечував зіставлення природного права позитивному. На його думку, природне (або філософське) право – це найбільш розумна основа позитивного права, але з одним важливим уточненням: природне право не повинне ототожнюватися з доктринами Гуго, Гроція і його послідовників, які трактують природне право як щось одвічне дане і застигле.
Гегель поставив перед собою завдання побудувати закінчену теорію Всесвіту. З цією метою він створює всеосяжну систему мислення, початковим рівнем якої виступає Абсолютна ідея, яка є одночасно і Розумом, і Духом.
Абсолютна ідея знаходиться в процесі безперервного розгортання, який проходить через стадії: тези, антитези і синтезу. Будь-яке поняття (теза), доводив Гегель, містить свою власну протилежність (антитезис), а процес переходу від одного до іншого відбувається через категорію синтезу. Наприклад, поняття «буття» (теза) містить своє заперечення «ніщо» (антитезис) і проходить через «становлення» (синтез).
Трьома основними рівнями духу, що діалектично розвивається, є: суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), об'єктивний дух (право, мораль, моральність) і абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Таким чином, в рамках гегелівської філософії, філософія права є філософією об'єктивного духу.
Під правом Гегель розуміє не просто цивільне законодавство, але також і мораль, етичне життя і світову історію.
Наука про право, за Гегелем, є частиною філософії. Тому вона мусить розвинути із поняття ідею, що репрезентує розум предмета, або спостерігати власний іманентний розвиток самого предмета. Звідси випливає й визначення предмета філософії права: «Філософська наука про право має своїм предметом ідею права — поняття права і його реалізацію». Гегель ставить перед філософією права завдання осягнути думки, що покладені в основу права, «осягнути те, що є, оскільки те, що є, є розум». Тобто його тлумачення предмета філософії права зумовлено його ж ідеями про тотожність мислення і буття, розумного і дійсного.