Погляди Н.Макіавеллі в праці “Володар”.
Приблизно у 1520 році Макіавеллі написав працю під назвою «Володар» Саме завдяки їй у новітні часи з’явився політологічно-філософський напрямок – макіавеллізм. Ідеологію «Володаря» у більшості засуджують через його концептуальну сентенцію:«Мета виправдовує засоби».
Справді, розглядаючи політичну діяльність як окрему складову існування людини, флорентієць відокремив поняття «держава і політика» від «релігія і мораль». Але все було набагато складніше у вченні, ніж його пробують трактувати зараз.
Макіавеллі визнавав силу правителя-володаря в державі лише як засіб приборкання свавілля аристократів, що засідають у парламенті. Тобто він був прихильником своєрідного парламентаризму із сильною владою правителя. Крім того, саме Макіавеллі одним із перших обґрунтував недоторканість приватної власності (бо зазіхання на майно породжує ненависть підданих).
Для ідеального володаря (за вченням Макіавеллі) мають бути притаманні такі риси:
– для того, щоб управляти володар має вміти аналізувати істинні причини вчинків людей та їх інтереси;
– у політиці правитель повинен сподіватися гіршого від союзників і ворогів;
– дії володаря мають поєднувати силу лева і хитрість лисиці.
– володар має розуміти, що народ здатний зробити кращий, ніж він (володар) вибір.
Найоригінальнішим у вченні Макіавеллі було те, що він «дозволяв» володарю задля слави і могутності держави порушувати моральні норми. Аморальність правителя допускалась лише у випадках смертельної небезпеки для держави. В інших ситуаціях Макіавеллі відстоював принципи чесності і справедливості у поведінці політика.
О такий от чоловік був колись. Розумний і достойний для згадки. Можливо, в Україні початку ХХІ століття нашим «володарям» варто б було почитати книжку початку ХVІ століття та зрозуміти нарешті прості й доступні істини правління державою.
Макіавеллізм - схема політичної поведінки, що зневажає нормами моралі для досягнення політичних цілей. Термін пов'язаний з іменем італійського політичного діяча й письменника І. Макіавеллі (1469-1527), прихильника сильної державної влади. Відмінною рисою макіавеллізму, його підставою є теза «ціль виправдовує кошту», коли заради досягнення поставлених цілей уважаються виправданими й прийнятними будь-які кошти, включаючи віроломство, підступництво, жорстокість, обман політичного супротивника.
Справді, розглядаючи політичну діяльність як окрему складову існування людини, флорентієць відокремив поняття «держава і політика» від «релігія і мораль». Але все було набагато складніше у вченні, ніж його пробують трактувати зараз.
Макіавеллі визнавав силу правителя-володаря в державі лише як засіб приборкання свавілля аристократів, що засідають у парламенті. Тобто він був прихильником своєрідного парламентаризму із сильною владою правителя. Крім того, саме Макіавеллі одним із перших обґрунтував недоторканість приватної власності (бо зазіхання на майно породжує ненависть підданих).
Для ідеального володаря (за вченням Макіавеллі) мають бути притаманні такі риси:
– для того, щоб управляти володар має вміти аналізувати істинні причини вчинків людей та їх інтереси;
– у політиці правитель повинен сподіватися гіршого від союзників і ворогів;
– дії володаря мають поєднувати силу лева і хитрість лисиці.
– володар має розуміти, що народ здатний зробити кращий, ніж він (володар) вибір.
Найоригінальнішим у вченні Макіавеллі було те, що він «дозволяв» володарю задля слави і могутності держави порушувати моральні норми. Аморальність правителя допускалась лише у випадках смертельної небезпеки для держави. В інших ситуаціях Макіавеллі відстоював принципи чесності і справедливості у поведінці політика.
О такий от чоловік був колись. Розумний і достойний для згадки. Можливо, в Україні початку ХХІ століття нашим «володарям» варто б було почитати книжку початку ХVІ століття та зрозуміти нарешті прості й доступні істини правління державою.
Макіавеллізм - схема політичної поведінки, що зневажає нормами моралі для досягнення політичних цілей. Термін пов'язаний з іменем італійського політичного діяча й письменника І. Макіавеллі (1469-1527), прихильника сильної державної влади. Відмінною рисою макіавеллізму, його підставою є теза «ціль виправдовує кошту», коли заради досягнення поставлених цілей уважаються виправданими й прийнятними будь-які кошти, включаючи віроломство, підступництво, жорстокість, обман політичного супротивника.