Внесок Арістотеля в розвиток політичної думки. (Трактати “Політика”, “Нікомахова етика”, “Афінська політія”).
Арістотель – «батько» порівняльного методу політології. Він створив класичну класифікацію державних форм (2 критерії. 1 –кількісний (скільки людей керують державою), 2 – якісний (які критерії лежать в основі влади)).
Арістотель оцінив демократію як погану, бо до влади можуть прийти бідні, які не мають ані знань, ані можливостей. Такої думки притримувались вчені протягом значного періоду часу.
Арістотель диференціював підходи до демократії, виділив 5видів.
Він був прихильником принципу «правильної міри» - пошуку золотої середини у всьому.
Арістотель не погоджувався з Платоном у питаннях важливості 2 світів (світу ідей та світу буття(земне життя)). Платон вважав світ ідей важливішим, був проти приватної власності, Арістотель, навпаки, вважав, що земне життя можна раціоналізувати.
Арістотелеві належить геніальна здогадка про «середній елемент», яка пізніше реалізувала себе в ідеї про середній клас як соціальну основу стабільних демократичних режимів.
«Полетіка»
Родина як основа держави. Син-частина батька, тому він не має жодних прав перед батьком. Батько має піклуватись про сина.
Раби: власність хазяїна, не має прав.
Походження і цілі держави: Кількість людей, що складають сімейство, розмножується, і стає спільнотою. Спільноти об’єднуються між собою у союзи, встановлюють загальні закони, утворюють державу. Основна ціль держави – щастя всіх її членів. Перша задача держави – виховувати у людей чесноти. Держава (за Арістотелем) – союз людей для загальної моральної діяльності, яка має на меті таке облаштування життя, яке було б ідеальним і задовольняло розумні потреби людини; союз, в якому приватні інтереси підпорядковуються загальному благу.
Війна тільки для захисту або для здобуття рабів.
Про державні форми (форми державного устрою)
Форма правління має відповідати характеру народу. Арістотель підтримує 3 види правління: монархію, аристократію (надає перевагу саме аристократії) та політію (помірковану демократію).
Чеснота полягає у тому, що людина не впадала у крайнощі, дотримувалася мудрої середини.
Ідеальна держава Платона:
Необхідно зберегти побут та приватну власність, частина землі має належати державі для покриття суспільних витрат. Громадяни мусять мати дозвілля, щоб навчитись чеснотам. Працювати мають лише раби. А громадяни мусять займатись лише військовою справою та суспільними справами.
Розмір держави має бути таким, щоб задовольняти потреби усіх, але при тому щоб усі знали один одного в лице. Все має бути під контролем керуючою верхівки.
Нікомахова етика.
Головна суть етики – скерування свобідної та розумної діяльності душі до добра. Головна відмінна риса чесноти (за Нік.етикою) полягає у тому, що треба дотримуватись середини між протилежними крайнощами, бо крайнощі – це сутність пороку. 2 пороки: марнославство та малодушність, а середина між ними – великодушність – і є етична чесноти. До чеснот також належать мужність, щедрість.
Без моральності та щирості неможливо отримати справжнє щастя.
«Нікомахова етика» вважає важливими гарну будову тіла та інші фізичні якості через те, що вони допомагають вести добродійний спосіб життя.
«У нашій владі добродійність, так само, як і порок, бо ми можемо діяти в усіх тих випадках, коли можемо і утриматись від дії» - про те, що люди можуть обирати між добрими та поганими вчинками.
Найвища етика та, яка спрямована на благо державі, суспільству.
«Афінська політія»
Складається з 2 частин, 1 – історія афінського державного устрою до кінця 5 ст, 2 – опис самого устрою.
Важливість цього трактату полягає у тому, що в ньому зосереджена важлива інформація про політичний устрій, організацію влади та історичні аспекти становлення держави.
Арістотель оцінив демократію як погану, бо до влади можуть прийти бідні, які не мають ані знань, ані можливостей. Такої думки притримувались вчені протягом значного періоду часу.
Арістотель диференціював підходи до демократії, виділив 5видів.
Він був прихильником принципу «правильної міри» - пошуку золотої середини у всьому.
Арістотель не погоджувався з Платоном у питаннях важливості 2 світів (світу ідей та світу буття(земне життя)). Платон вважав світ ідей важливішим, був проти приватної власності, Арістотель, навпаки, вважав, що земне життя можна раціоналізувати.
Арістотелеві належить геніальна здогадка про «середній елемент», яка пізніше реалізувала себе в ідеї про середній клас як соціальну основу стабільних демократичних режимів.
«Полетіка»
Родина як основа держави. Син-частина батька, тому він не має жодних прав перед батьком. Батько має піклуватись про сина.
Раби: власність хазяїна, не має прав.
Походження і цілі держави: Кількість людей, що складають сімейство, розмножується, і стає спільнотою. Спільноти об’єднуються між собою у союзи, встановлюють загальні закони, утворюють державу. Основна ціль держави – щастя всіх її членів. Перша задача держави – виховувати у людей чесноти. Держава (за Арістотелем) – союз людей для загальної моральної діяльності, яка має на меті таке облаштування життя, яке було б ідеальним і задовольняло розумні потреби людини; союз, в якому приватні інтереси підпорядковуються загальному благу.
Війна тільки для захисту або для здобуття рабів.
Про державні форми (форми державного устрою)
Форма правління має відповідати характеру народу. Арістотель підтримує 3 види правління: монархію, аристократію (надає перевагу саме аристократії) та політію (помірковану демократію).
Чеснота полягає у тому, що людина не впадала у крайнощі, дотримувалася мудрої середини.
Ідеальна держава Платона:
Необхідно зберегти побут та приватну власність, частина землі має належати державі для покриття суспільних витрат. Громадяни мусять мати дозвілля, щоб навчитись чеснотам. Працювати мають лише раби. А громадяни мусять займатись лише військовою справою та суспільними справами.
Розмір держави має бути таким, щоб задовольняти потреби усіх, але при тому щоб усі знали один одного в лице. Все має бути під контролем керуючою верхівки.
Нікомахова етика.
Головна суть етики – скерування свобідної та розумної діяльності душі до добра. Головна відмінна риса чесноти (за Нік.етикою) полягає у тому, що треба дотримуватись середини між протилежними крайнощами, бо крайнощі – це сутність пороку. 2 пороки: марнославство та малодушність, а середина між ними – великодушність – і є етична чесноти. До чеснот також належать мужність, щедрість.
Без моральності та щирості неможливо отримати справжнє щастя.
«Нікомахова етика» вважає важливими гарну будову тіла та інші фізичні якості через те, що вони допомагають вести добродійний спосіб життя.
«У нашій владі добродійність, так само, як і порок, бо ми можемо діяти в усіх тих випадках, коли можемо і утриматись від дії» - про те, що люди можуть обирати між добрими та поганими вчинками.
Найвища етика та, яка спрямована на благо державі, суспільству.
«Афінська політія»
Складається з 2 частин, 1 – історія афінського державного устрою до кінця 5 ст, 2 – опис самого устрою.
Важливість цього трактату полягає у тому, що в ньому зосереджена важлива інформація про політичний устрій, організацію влади та історичні аспекти становлення держави.