Соц.суперечності їх сутність та особл.
Суперечності не є стабільними. Їхні зміни пов’язані з набуттям у процесі свого розвитку певної специфіки. У зв’язку з цим розрізняють такі форми суперечностей: 1) тотожність-відмінність; 2) відмінність; 3) суттєва відмінність; 4) протилежність. Тотожність-відмінність як зародкова “ембріональна” суперечність; відмінність як щось; суттєва відмінність як відмінність по суті; протилежність як нетотожність. Такі форми суперечностей байдужі до змісту процесу. Вони притаманні усім процесам розвитку. Що ж до такої сфери буття, як суспільство, то тут соціальні суперечності набувають нових форм, також, скажімо, як соціальний конфлікт, антагонізм.
Соціальний конфлікт – це взаємодія різних соціальних груп, спільностей, інтереси яких взаємно протилежні і не знаходять розв’язання на спільній основі.
Поняття “антагонізм” даж уявлення про одну з форм суперечностей, котра характеризується гострою, непримиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій, напрямів. Термін “антагонізм” у значенні боротьби протилежностей вживали А.Шопенгауер, Ж.-Ж. Руссо, К.Лоренц та інші. “В природі, – писав А.Шопенгауер, – всюди бачимо ми суперечку, боротьбу і поперемінну перепону... Більшої наочності досягає ця всезагальна боротьба в світі тварин, котрі живляться рослинами, і в якому в свою чергу будь-яка тварина стає здобиччю і харчем іншої”. “Істоти... живуть лише тим, що пожирають одна одну”; “хижа тварина є живою могилою тисяч інших і підтримує своє існування цілим рядом мученицьких смертей”. Про непримиренну боротьбу за існування в рослинному і тваринному світі писав також Ч.Дарвін. Він підкреслював, що оскільки народжується більше особин, ніж може вижити, то між ними відбувається найжорстокіша боротьба.
Термін “антагонізм” як суперечність стосовно суспільства, людських взаємовідносин вживав І.Кант. “Засоби, котрими природа користується для того, щоб здійснити розвиток усіх задатків людей, – писав філософ, – це антагонізм їх у суспільстві...” І далі Кант пояснює, що “під антагонізмом” він розуміє “всезагальний опір, котрий постійно загрожує суспільству роз’єднанням”. Гегель вважав, що суперечність в стані стагнації порушує гармонію того, що існує і спричиняє його перехід “в стан розладу та антагонізму” (Див. Гегель. Соч., т. ХІІ, М., 1938, стор. 209).
Отже, поняття “антагонізм”, “антагоністичний” у значенні непримиренної боротьби протилежностей і суперечності широко вживалося в наукових дослідженнях задовго до того, як воно увійшло до сучасної філософської термінології. Вони виділені в результаті пізнання реальних процесів та явищ об’єктивної дійсності, спостережень залюдським суспільство. Ними позначають найгостріші форми розгортання суперечностей, котрі не можуть бути розв’язані в межах спільної основи, в рамках того процесу, де вони виникли і розвиваються. Для цього необхідні нові основи, інші рамки.
Антагонізм у суспільстві означає нерозв’язуваність соціальних суперечностей у межах старої якості. Це вища форма розвитку суперечностей у системі людських стосунків.
Звичайно, форми прояву антагонізму в природі й у суспільстві істотно відрізняються одна від одної. У суспільстві антагонізм – це рухливе співвідношення єдності й боротьби; антагонізм у живій природі є боротьбою як несумісністю одних видів із іншими, скажімо, мікробів-антагоністів. Соціальні антагонізми в процесі свого розвитку проходять відповідні фази: виникнення, розгортання, загострення, розв’язання на іншій якісній основі. У природі відбувається процес взаємознищення. Соціальні антагонізми не є стабільними. За певних умов вони перетворюються на такі, що розв’язуються. Нічого подібного в живій природі з антагонізмами не відбувається. Взагалі соціальні антагонізми – явище унікальне, неповторне, притаманне лише суспільству.
Розрізняють такі види соціальних антагонізмів у суспільстві: 1) між уречевленою (нагромадженою) і живою працею; 2) між старим укладом життя і елементами нового; 3) між окремими соціальними групами; 4) між окремими особами і суспільством; 5) між груповими, корпоративними інтересами, за якими стоять певні владні структури, і суспільством у цілому тощо.
Антагонізми як загострена форма суперечностей може бути повним і частковим. У перших – виключена наявність спільних інтересів; у других – є елементи таких спільних інтересів. За певних соціальних умов, як уже зазначалося, соціальні антагонізми можуть трансформуватися, втрачати конфліктність, гостроту, частково розв’язуватися. Разом із тим неантагоністичні соціальні суперечності, які розгортаються, можуть переростати в антагоністичні, якщо назрілі економічні, соціальні, політичні суперечності не розв’язуються, штучно стимулюються.
З’ясувавши форми суперечностей в об’єктивному світі, можна перейти до питання про те, як ці суперечності розгортаються, які етапи у своєму розвитку вони проходять. На різних етапах суперечність проявляє себе по-різному: 1) на етапі тотожності-відмінності – як суперечність, як зароджується, виникає; 2) на етапі відмінності – як суперечність, яка дає уявлення про деяку нерівність у тотожному предметі; 3) на етапі суттєвої відмінності – як суперечність, що є нерівністю за суттю; 4) на етапі протилежностей – як суперечність, усвідомлювана як “боротьба” сторін, що не збігаються; на цьому етапі суперечності розв’язуються; 5) на етапі антагонізму суперечність набуває різкого загострення, форми взаємовиключення, протидії сторін.
Суперечності у природі, суспільстві та пізнанні мають всезагальний характер. Це означає, що: 1) суперечності притаманні усім предметам, явищам і процесам без виключення; 2) суперечності притаманні цим процесам, явищам і предметам від початку і до кінця, від зародження і до їх зникнення (перетворення в інше). Суперечності мають також специфічний характер. Це означає те, що: 1) суперечності виявляються по різному у різних формах руху матерії; 2) суперечності мають свої етапи розвитку, про які було зазначено вище; 3) суперечності розв’язуються різними методами.
Як відомо, суперечність – це відношення, взаємодія протилежностей. Це загальна визначеність цієї категорії, безвідносно до сфери її виявлення. Соціальна суперечність – це теж відношення. Теж взаємодія, але стосовно суспільства, предметно-практичного діяння людей, тому і мова повинна йти про співвідношення суб’єкта і об’єкта, того, хто діє, і того, на кого спрямована ця дія. Соціальна суперечність є, таким чином, суб’єктно-об’єктним відношенням, тобто відношенням між свідомою діяльністю людей і тими об’єктами, на які спрямовується їх діяльність.
В природі суперечності носять об’єктний характер. Сама природа є об’єктом, де суперечності виявляються і розвиваються. У суспільстві ж суперечності виявляються і розвиваються. У суспільстві ж суперечності носять, як ми вже підкреслювали, суб’єктно-об’єктний характер. Чому? Тому, що: 1) соціальні суперечності завжди є дихотомія, взаємодія суб’єкта і об’єкта; 2) тому, що люди самі, своєю діяльністю створюють суперечності; 3) тому, що люди пізнають, розкривають соціальні суперечності, що виникають у суспільному житті; 4) тому, що люди створюють матеріальні та духовні передумови для розв’язання соціальних суперечностей, знаходять шляхи, методи, форми їх подолання. Тому при з’ясуванні природи та сутності соціальних суперечностей мова повинна йти про їх інтерпретацію в категоріях людської діяльності.