Попит на гроші
7)Попит на гроші — це така кількість ліквідних активів, яка потрібна в певний
час як засіб обігу, платежів та заощаджень (нагромадження) купівельної
спроможності. Одне з перших теоретичних пояснень попиту на гроші дала класична
кількісна теорія грошей. її представники (Ж. Воден, Д. Юм, Дж. Мілль, Ш.-Л.
Монтеск'є, І. Фішер) виходили з того, що кожен акт купівлі-продажу є обміном
певної кількості товарів на гроші. Отже, маса грошей в обігу (М) залежить від
кількості операцій (Т) в економіці протягом певного періоду часу, ціни типової
операції (Р) та швидкості обігу грошей (V): M*V=P*T З часом складності
визначення величини Т зумовили заміну її на фізичний обсяг випуску продукції
(О), а під Р почали розуміти рівень (індекс) цін: M*V=P*Q Ця рівність відома як
рівняння обміну І. Фішера. У його лівій частині — грошова маса з урахуванням
швидкості грошового обміну (М х V), а в правій — товарне покриття даної грошової
маси, грошовий, або номінальний, ВНП (Р х О). Іншою формою рівняння І. Фішера є
так зване кембріджське рівняння: M=k*P*Q, де k=1/V. За М. Фрідменом, поряд з
грошима індивід може зберігати своє багатство в інших активах. Вчений розділив
активи на три види: облігації, прості акції та товари. Функцію попиту на гроші
Md, яку ввів М.Фрідмен в агрегованому вигляді можна записати так:
Md=f(P,B,E,p,w,W,u), де P-абсолютний рівень цін; В=f(rb)-сподіваний дохід
облігацій; Е= f(rе)-сподіваний дохід на акції; р-темп зростання цін; w-
відношення багатства до доходу; W-повний обсяг багатства; u-змінні, які
відображають вплив смаків та уподобань економічних агентів на грошовий попит.