Представники металістичної теорії грошей ототожнюють грошовий обіг з
товарним обміном і стверджують, що золото і срібло вже за своєю природою є
грошима. Вони не враховують суспільної природи грошей (ототожнюючи їх із золотом
і сріблом) і вважають гроші простим засобом обміну, а резервній функції
металевих грошей надають фундаментального значення. Помилковість металістичних
поглядів меркантилістів полягала в наступному: визнання золота і срібла грошима
за їх природою; ототожнення грошей з товарами; нерозуміння суті грошей як товару
особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію – служить загальним
еквівалентом; ігнорування того, що гроші – це історична категорія. Прихильниками
цієї теорії у ХУП-ХУШ ст. були: в Англії-У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Норе; в Італії
- Ф. Галіані; у Франції - А. Монкретьєн. Ідеологи промислової буржуазії почали
протиставляти капітал у дії "мертвим" скарбам у вигляді золота і срібла.
Оскільки ж розвиток промисловості у капіталістичних країнах вимагав розвитку
внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали також проти
металістичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім
не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні витрати
нації. В епоху золотомонетного стандарту з розвитком банкнотного обігу німецькі
економісти К. Кніс, В. Лексіс, А. Ленибург та інші вже не заперечували
можливості обігу знаків грошей, однак вимагали обов'язкового розміну їх на
метал. У цей період металістична теорія набула значного поширення. Принципи її
були покладені в основу грошових реформ, спрямованих проти інфляції. У кінці ХІХ
ст. виникла золотодевізна система грошового обігу, яка всупереч традиційним
уявленням металістів передбачала не безпосередній розмін кредитних грошей на
золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичних держав. Після
краху Бреттон-Вудської валютної системи на початку 70-х років прихильники
неометалізму намагалися знову обгрунтувати необхідність відновлення золотого
стандарту, підвищення ролі золота в міжнародних економічних відносинах. У
сучасних умовах металістична теорія грошей виявляється неприйнятною. Повернення
до металістичної валюти, по-перше, поставило б грошові системи у залежність від
виробництва золота, а отже, послабило б можливість державного втручання у
грошово-кредитну і валютну сфери; по-друге, впровадження золотого грошового
обігу збільшило б витрати обігу і призвело б до зменшення середньої норми
прибутку.
---