Номіналістична теорія грошей виникла при рабовласницькому ладі. Вона
заперечувала внутрішню вартість грошей для виправдання псування монет з метою
збільшення доходів казни. Ця теорія повністю сформувалась у ХVІІ - ХVIII ст.,
коли грошовий обіг був наповнений неповноцінними (білонними) монетами. Першими
представниками номіналізму були англійці Дж. Берклі і Дж. Стюарт. Вони вважали,
що, по-перше, гроші створюються державою; по-друге, їх вартість визначається
номіналом; по-третє, сутність грошей зводиться до ідеального масштабу цін.
Наприклад, Дж. Стюарт визначав гроші як масштаб цін з рівними поділами.
Номіналісти повністю відкинули вартісну природу грошей, розглядаючи їх як
технічну зброю обміну. Панівне становище номіналізм зайняв в політекономії в
кінці XIX – на початку XX ст., але, на відміну від раннього номіналізму,
об'єктом його захисту стали не білонні монети, а паперові гроші (казначейські
білети). Найбільш яскраво сутність номіналізму проявилась в теорії грошей
німецького економіста Г. Кнаппа в праці 1905 р. "Державна теорія грошей".
Основні її положення зводились до наступного: гроші – продукт державного
правопорядку, творіння державної влади; гроші – хартальний платіжний засіб,
тобто знаки, наділені державою платіжною силою; основна функція грошей – засіб
платежу. В період економічної кризи 1929-1933 рр. номіналізм отримав подальший
розвиток як теоретична основа для виправдання відмови від золотого стандарту. В
сучасних умовах номіналізм – одна з домінуючих теорій грошей. Так, відомий
американський економіст П. Самуельсон вважає, що гроші є умовними знаками та
розглядає їх як штучну соціальну умовність.Таким чином, всім різновидам
номіналізму характерні одні і ті ж вади: ігнорування товарного походження
грошей, відмова від їх найважливіших функцій, ототожнення грошей з масштабом
цін, ідеальною лічильною одиницею.