Капіталотворча теорія кредиту визнавала кредит як і гроші безпосереднім
капіталом, суспільним багатством, а тому розширення кредиту тлумачила як
нагромадження капіталу. Банки тлумачилися не посередниками, а фабриками кредиту,
а надання кредиту - є їх активні операції, первинні відносно пасивних.
Основоположні концепції капіталотворчої теорії сформував англійський економіст
Дж.Ло. Він обґрунтував ідею, що кредит не залежить від процесу відтворення. Йому
належить вирішальна роль в економіці. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей,
Дж.Ло пропонував емітувати в обіг незабезпечені нерозмінні грошові знаки і з їх
допомогою в короткий термін часу збагатити країну. Але, реалізуючи цю ідею на
практиці, Дж.Ло привів свій банк до краху, а саму ідею капіталотворчої теорії
дискредитував. Проте з розвитком кредитної системи ідеї капіталотворчої теорії
відродилися, ідеї Дж.Ло далі розвивали Г.Маклеод, Й.Шумкетер, А.Ган та інші, які
кредит вважали безмежним, а тому безмежним нібито є і капітал та депозити, які
він створює. Інфляційний кредит нібито і є рушійною силою відтворення й
економічного зростання. Аналіз цих та інших концепцій послідовників
капіталотворчої теорії слід сприймати критично. Зокрема: помилковим було
ототожнення Г.Маклеодом категорій кредиту, грошей і капіталу, кредиту і грошей -
з багатством; розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного
відтворення, а не обсягами позичкових операцій банків, як це твердили
прихильники капіталотворчої теорії. Водночас капіталотворча теорія мала і свої
позитивні сторони, її положення: стимулювали розвиток теорії кредиту та
застосування напрацьованих ідей у практиці; Дж.Кейнс та його послідовники ідеї
капіталотворчої теорії застосували для обґрунтування принципів кредитного
регулювання економіки, ліквідації кризи і безробіття за допомогою втручання в
економічні процеси емісійного банку й уряду. Ще й нині деякі економісти
пропонують розширити державне регулювання економіки і побудови регульованої
ринкової економіки на основі капіталотворчої теорії.