Кейнсіанська теорія грошей сформувалась у 20-30 рр ХХ ст., тобто в період
різкого загострення економічних і соціальних проблем, які спричинили світову
економічну кризу 1929-33 рр. Дж.М.Кейнс вважав, що періодичні спади і депресії є
характерною рисою ринку вільної конкуренції, тому для забезпечення ринкової
рівноваги та стабільного розвитку потрібно створити механізм державного
регулювання економіки. Базовим кейнсіанським рівнянням є рівняння сукупних
видатків: Ca+Ig+Xn+G=BBП, де Ca-споживання, Ig-інвестиції, Xn-чистий експорт, G-
державні видатки. На думку Дж.М.Кейнса і його послідовників, вплив зміни
пропозиції грошей на номінальний ВВП має довгий передавальний механізм, у якому
багато слабких місць. Значну увагу Кейнс приділяв аналізу мотивів нагромадження
грошей. Він також дослідив роль процента і його вплив на динаміку інвестицій та
з’ясував, як динаміка інвестицій впливає на зміну інвестиційного попиту,
зайнятості, темпи економічного зростання. На думку кейнсіанців, хоча гроші й
мають значення, управління ними через проведення монетарної політики є менш
дієвим інструментом стабілізації економіки порівняно з фіскальною політикою,
оскільки за допомогою регулювання податків, дефіцитного фінансування суспільних
потреб можна оперативніше впливати на платоспроможний попит. Політика
«накачування ефективного попиту» виявилася успішною у 20-30 рр ХХ ст., коли
потрібно було подолати глибокий спад виробництва і масове безробіття.