Кейнсіанський неокласичний синтез
У період між І та ІІ світовими війнами, а також після ІІ світової війни до 60-х
рр. ХХ ст. значного поширення набуло кейнсіанське економічне вчення. Пропозиції
кейнсіанців слугували основою проведення державної політики грошово-кредитного
регулювання. Це було зумовлено подоланням економічного спаду, депресії,
боротьбою з безробіттям. Коли світова економіка у 70-80 рр ХХ ст. почала
рівномірно розвиватися, а інфляційні процеси стабілізувалися, використовувати у
чистому вигляді рецепти кейнсіанців чи монетаристів стало недоцільно і тому
відбулося взаємопроникнення цих теорій, тобто кейнсіансько-неокласичний синтез.
У ході формування кейнсіансько-неокласичного синтезу ставили за мету: усунути
деякі нечіткі, неоднозначні та суперечливі місця вчення Кейнса, поєднати
макроекономічний аналіз кейнсіанства і мікроекономічний аналіз неокласиків.
Вагомий внесок у розвиток цього синтезу зробив Дж.Тобін. і присвятив свої
дослідження проблемам функціонування фінансових ринків і розвинув теорію Кейнса
аналізом інвестиційної функції. Представники кейнсіансько-неокласичного синтезу
вважали, що економіка є змішаною системою, в якій домінує ринок і приватна
власність, але вона повинна опиратися на державне регулювання. Таке регулювання
повинно відбуватися за допомогою фіскальних і монетарних методів.
59