Виробничий підхід до формування бюджетів і економічного зростання .Цей
підхід властивий для країн з розвинутою ринковою економікою. Він будується на
пріоритеті вимог закону товаровиробництва та диверсифікації підприємницької
діяльності у виробничій та неви¬робничій сферах.Сутність виробничого підходу
полягає: у зростанні бази прибутків підприємств і доходів працівників, тобто
розширенні кількості підприємств, які ефективно пра¬цюють та зростанні кількості
працівників з високими гро¬шовими доходами; у зменшенні норм податкових
відрахувань із прибутків під¬приємств і доходів працівників.Основною перевагою
даного підходу стосовно до попередніх є те, що він забезпечує стимулювальні
функції системи грошо¬вих відносин, тобто фінансів загалом. Особливо це важливо
для виробничої сфери, яка є основним джерелом грошових надход¬жень до бюджетів.
Цей підхід передбачає обов'язкове дотриман¬ня такого принципу: усі підприємства,
які розміщенні на тери¬торії регіону (області), повицні всі платежі здійснювати
тільки до регіонального (обласного) бюджету з подальшим переданням за
встановленими нормативами відповідної частини доходів регіо¬ну до Державного
бюджету.Передусім, можливе двояке трактування господарських об'єк¬тів, які
беруть участь у формуванні регіонального бюджету. Це має деякі переваги і ось
чому: по-перше, участь об'єктів держав¬ної власності, тобто стратегічні
підприємства оборонного комп¬лексу, деякі види транспорту і зв'язку у формуванні
бюджету регіону (області) не зачепить інтереси Державного бюджету, по-заяк
розміри фінансових відрахувань області в Державний бюд¬жет зростуть на
пропорційну величину; по-друге, в обласних і районних органів управління
з'являється економічна зацікав¬леність у підвищенні кінцевих результатів
виробничо-господар¬ської діяльності, розміщених на їхній території підприємств і
орга¬нізацій.Відповідно й регіональна політика матиме докорінні зміни: на зміну
невтручанню і байдужості прийде конструктивна органі¬заційно-економічна
допомога. Ці позитивні результати будуть взаємовигідні, тобто зміцнять і
державну власність, і соціально-економічний рівень розвитку регіонів, а це
надзвичайно важливі результати, оскільки характеризують реалізацію стратегічних
цілей країни.Крім того, у випадку прийняття запропонованої процедури формування
бюджетів усіх рівнів відпаде необхідність в реалі¬зації цілого комплексу
заходів, передбачених основними прин¬ципами. Йдеться про застосування додаткової
системи економіч¬ного стимулювання, тобто різних пільг і субсидій, які
забезпечу¬ють підвищення зацікавленості регіонів, у розміщенні і нарощу¬вані
виробництв, що мають загальнонаціональне значення.Якщо погодитися з
правомірністю запропонованого принципу формування бюджетів, то зовсім по-іншому
буде розглядатися і фінансово-бюджетна система регіону. Його фінансові ресурси
повинні формуватися за рахунок частини прибутків підприємств, доходів громадян,
кредитів тощо.Дохідна частина регіонального бюджету може поповнювати¬ся також за
рахунок позик Державного бюджету країни, інших регіонів, а також інвалютних
позик. Це принципово важливе по¬ложення потребує додаткового пояснення. Річ у
тому, що бюд¬жетний дефіцит є хронічною хворобою економіки України, регіо¬ни всі
дотаційні. Практично бюджетний дефіцит — це сумарний дефіцит регіонів. Перед
бюджетно-дефіцитними регіонами існу¬ють лише два виходи: по-перше, збільшувати
затратність вироб¬ництва, що стримує їх розвиток; по-друге, просити дотації
Дер¬жавного бюджету, що знесилює державу.При тому не варто забувати, що дотації
та субсидії з Держав¬ного бюджету є безповоротні, що не стимулює регіони
залучити всі резерви до свого бюджету та сприяти розвитку виробництва й
підприємництва.Очевидно, що такі економічні анахронізми несумісні з прин¬ципами
економіки. Вони несумісні ні з економічною свободою виробників, ні з
самоуправлінням регіонів, ні з національними інтересами загалом. Тому економічна
самостійність підприємств і регіонів у питаннях формування свого бюджету
передбачає інва¬ріантність за технічними джерелами його поповнення.