Державні структури управління регіоном. Система управління регіоном в умовах
ринку формується на основах принципів: ефективності і прибутковості
функціонування усіх видів капіталу, розміщених у регіоні; гуманізації
соціальних відносин у системі виробництва то¬варів і послуг, розподілу, обміну і
споживання, захищеності тих, що не працюють.Дотримання цих принципів потребує
насамперед обґрунтуван¬ня сутності управління реґіоном, оскільки регіон об'єднує
суб'єк¬тів державної влади, суб'єктів місцевого самоврядування і врешті-решт
суб'єктів виробництва товарів і послуг. Управління регіоном — система державних,
територі¬альних і виробничих структур та їх функцій, завданням яких є
забезпечення інституцінних, економічних, соціальних і фі¬нансових умов
продуктивного й ефективного виробництва підприємств і організацій окремої
територіально-адмініст¬ративної одиниці. Це означає, що моделювання системи
управління реґіоном по¬винно виходити з обґрунтування і становлення
самостійності уп¬равління індивідуальних виробників, підприємств і корпорацій,
які володіють конкретним капіталом і зацікавленні в його ефек¬тивному
використанні. Під самостійністю управління конкрет¬ним виробництвом треба
розуміти такі правові, фінансові, по¬даткові умови, за яких посилюється
виробнича, інвестиційна, то¬варообмінна ініціатива виробників, підноситься
стимул до роз¬ширення виробництва, поліпшення якості і конкурентноспромож-ності
продукції.Система управління реґіоном в умовах ринку мала би мати такий вигляд :
Принциповими в системі управління регіоном є постановка формули: "держава —
реґіон — підприємство" чи "підприєм¬ство - регіон — держава". У першій і другій
формулах "регіон" є посередньою ланкою між "державою" і "підприємством".
Оче¬видно, що питання стоїть так: або спочатку держава моделює систему
управління, а потім її реалізацію здійснює через свої міні¬стерські й
регіональні структури, доводячи до підприємств або ж держава створює правові,
економічні й інші передумови для са¬моуправління підприємств, які, функціонуючи
прибутково, ство¬рюють матеріальну і грошову основу для розв'язання
регіональ¬них і державних проблем. У першому випадку неминуче формуєть¬ся
централізована і директивна система управління, яка обме¬жує підприємницьку
ініціативу виробників, що в кінцевому підсумку впливатиме на зниження
ефективності їх діяльності і навіть збитковості. Це призводитиме до посилення
податкового тиску на їх доходи та банкрутства. У другому випадку формуєть¬ся
лібералізована система управління, в якій самі виробники ви¬значають пріоритети
виробничої, фінансової, інвестиційної, то¬варообмінної діяльності та згідно із
законодавством і нормати¬вами розраховуються з регіональними і державними
бюджетами. Отже, структури управління регіоном можна розглядати че¬рез призму
трьох рівнів: рівень господарських структур (підприємств, організацій, відомств
і т. ін.);рівень регіону (населений пункт, адміністративний район,
адміністративна область);рівень країни (законодавча влада, виконавча влада та
ін.). Практично ми розглядаємо управління на мікрорівні, мезорівні і макрорівні,
кожне з яких має свої конкретні завдання і цілі. Уз¬годженість їх завдань, цілей
і дій неминуче приводитиме до пози¬тивних, економічних і соціальних процесів на
всіх рівнях госпо¬дарської системи.