шпаргалка

39 наукові види раціонального природокористування

[ Назад ]

Однією з форм взаємодії системи «людина природа» є природокористування як сфера

господарської діяльності людини..Предметом взаємовідносин системи «людина

природа» є атмосфера повітря, водні ресерси, земельні ресурси, надра,

біоресурси,відходи.

Природокористування- система виробничих відносин людини і природи з метою

використання речовини природи для задоволення потреб відтворення виробництва і

життя.

У економічній літературі сформувалося декілька напрямів дослідження економічних

питань природокористування:

1.аналізуються особливості сучасних взаємозв*язків між природою та

економікою,роль людини і природи у циз зв*язках.

2.проводиться пошук оптимальних економічних механізмів національного

природокористування.

Здебільшого еколого-економічна теорія розглядала:

-економічну структуру природокористування як сукупність виробничих відносин

суспільства

-форму дармових благ природи та повне абстрактування від їх економічної а отже

вартісної сутності

+систему економічних оцінок природних ресурсів

+рентнй підхід до економічної оцінки природних ресурсі, що дає змогу враховувати

відносну цінність дефіцитних природних ресурсів.

Економісти схильні вважати що об*єктом природокористування є два види капіталу:

*створений людиною капітал

*природний капітал

Кожен з названих видів капіталу має свої особливості і значення в системі

виробництва. Отже,утворений внаслідок самоорганізуючих процесів у природі, цей

капітал відіграє подвійну роль;

Бере участь в здійсненні виробничої функції економіки

Забезпечує відтворення природи через обмінні процеси енергією і речовиною в

межах локальної території.

Незріла потреба дослідити проблеми екологічної збалансованості

природокористування під кутом зору його просторово-економічної структури . це

дасть змогу об*єднати предмет макроекономічних досліджень з відповідними

просторово економічними дослідженнями і забезпечить адекватність біофізичних та

економічних критеріїв стійкості на меза- та макрорівні.



#48. Підходи регіонального управління і регулювання …Механізм регіонального

управління господарськими і соціаль¬ними процесами має бути адекватний

механізмові регіонального розширеного відтворення. Це означає, що регіональна

система управління економікою повинна бути сформована за такою ло¬гічною

схемою:1.глибоке пізнання і усвідомлення дії об'єктивних економіч¬них законів,

розуміння їхніх вимог для пристосування до них функ¬ціонування управлінської

системи;2.вимог об'єктивних, економічних і соціальних законів правової бази

стимулювання ефективності виробництва, раціонального використання усіх видів

ресурсів, соціального захисту незахищених верств населення тощо;3.відповідно до

виробничих, соціальних, ринкових, фінансо¬вих, економічних і інших проблем

створити адекватні структури регіонального управління, які повинні забезпечити

ефективне (функ¬ціонування механізму регіонального розширеного

відтворення.Висвітлена логічна схема формування регіональної системи уп¬равління

економікою випливає із завдань, що їх має вирішувати регіон через механізм

розширеного відтворення, а саме виробницт¬во регіонального продукту для

задоволення життєво необхідних потреб населення регіону. Важливим принципом

побудови моделі регіонального управ¬ління є розподіл зайнятих і незайнятих за

джерелом фінансуван¬ня: з власних прибутків; з бюджету регіону чи держави.Чим

більший обсяг створеного регіонального продукту і чим менша частка потрібна для

відтворення сфери виробництва, тим більша частина може бути використана для

відтворення невироб¬ничої сфери послуг, соціального захисту і підтримки людей,

які не працюють. Регіональний капітал — трудовий, основний і оборотний; ♦

регіональний продукт — товари, послуги, роботи; регіональний бюджет — дохідна і

витратна частини. Об'єкти управління значною мірою визначають типи управлінських

функцій і відповідних структур. 1.регіональний капітал є об'єктом власності,

при¬належністю певного суб'єкта. Власник капіталу, особливо при¬ватного,

зацікавлений в раціональному використанні оборотно¬го капіталу, ефективному

використанні трудового капіталу та оновленні і якісній роботі основного

капіталу. Результатом ефек¬тивного використання усіх видів капіталу є

самодостатній рівень прибутку і його зростання, що приводитиме до самозростання

капіталу. Звісно, що даний об'єкт управління, тобто капітал, потребує

самоуправління з боку його суб'єкта.2.регіональний продукт, тобто товари,

послуги, ро¬боти, є результатом функціонування приватного і неприватного

капіталу й об'єктом інтересу не лише робітників, а й споживачів регіону, які

зайняті в управлінні і які незайняті взагалі. Виробник-власник зацікавлений у

прибутку, найманий виробник — у заробітній платні, а інші споживачі — у товарах,

послугах, робо¬тах, якими задовольняють свої потреби. Власник продукту відчу¬жує

його на ринку через продажу, щоб відшкодувати виробничі затрати й отримати

чистий дохід а споживач принити свої виробничі чи соціальні потреби. На ринку

зустрічають¬ся інтереси виробника і споживача, де вони можуть збігатися або

розходитися. На ринку діють вимоги закону товарообміну, що їх повинен урахувати

власник капіталу в своїй системі самоуправ¬ління і суб'єкт територіального

управління у системі соціально¬го захисту і підтримки малозахищених верств

населення. У ру¬хові регіонального продукту від виробника до споживача діє

ме¬ханізм ринкового управління, важелі якого в руках як суб'єктів

самоуправління, так і органів територіального управління. Узгод¬жені і

взаємодоповнювальні дії цих двох суб'єктів і рівнів управ¬ління неминуче

сприятимуть реалізації інтересів виробників і спо¬живачів. Йдеться про

узгодженість задіяння важелів для стиму¬лювання обсягів, структури і якості

товарів, робіт і послуг у сфері виробництва та задіяння важелів для зростання

рівня платосп¬роможності споживачів і стимулювання споживчого попиту в регіоні.

3.регіональний бюджет, тобто основний територі¬альний фінансовий документ є

інструментом управління відтво¬рення і функціонування сфери послуг і соціального

захисту ма¬лозабезпечених верств населення. Формування бюджету, тобто його

дохідної частини, пов'язане відносинами зі сферою вироб¬ництва, сферою послуг,

власниками різних видів майна, діяль¬ності тощо. Фактично формування дохідної

частини бюджету регіону є процес територіальний і пов'язаний з розподілом для

бюджету прибутків підприємств, власників капіталу у вигляді податків, платежів

за майно та інше. Для вирішення питань відтво¬рення і функціонування сфери

послуг, соціальної підтримки не¬зайнятих важливою є проблема розподілу дохідної

або витратної частини регіонального бюджету. Це теж процес територіальний і

пов'язаний з життєзабезпеченням об'єктів соціальної інфраструк¬тури та

відповідним рівнем життя населення молодшого і стар¬шого від працездатного віку.

З цього випливає, що регіональний бюджет є об'єктом територіального управління і

прямою функ¬цією органу регіонального управління.











# 50. Поділ праці і реґіоналізація економіки….. Сучасна економічна наука

ґрун¬тується на аналізі різних видів діяльності, які склалися унаслідок поділу

праці. Треба зазначити, що поділ праці є явищем об'єктив¬ним і не залежить від

волі і свідомості людей. Потреби суспільно¬го споживання спонукають людей

створювати такі виробницт¬ва, які спроможні їх задовольняти. Поділ праці —

об'єктивний процес формування тих видів діяльності людини, які необхідні для

створення матеріаль¬них і духовних вартостей задля задоволення потреб люди¬ни і

суспільства. Економічна наука обґрунтовує два аспекти (суспільний і

про¬сторовий) і декілька рівнів поділу праці, які є в основі формуван¬ня видів

діяльності людини та рівнів організації економічних сис¬тем. Суспільний аспект

поділу праці охоплює три рівні: ^оди¬ничний, ^частковий і ^загальний.

Просторовий — територіально-національний і територіально-

міжнаціональний.Розвиток економічних систем розпочинався з одиничного по¬ділу

праці. Однорідні виробництва формували певну галузь, су¬міжні галузі — вид

діяльності. Отже, суспільний поділ праці мож¬на представити такою системою:

одиничний — поділ праці за професіями: пастух, рільник, продавець, бухгалтер,

економіст, лікар, учитель і т. д.; частковий — поділ праці за ознакою

однорідності вироб¬ництва: тваринництво, рослинництво, торгівля, освіта,

охоро¬на здоров'я і т. д.; загальний — поділ праці за ознакою суміжності галузей

ви¬робництва: сільське господарство, промисловість, сфера послуг тощо.Треба

зазначити, що суспільний поділ праці одночасно відбу¬вався углиб і вшир, тобто

розповсюджувався по території країни і за її межі, впливаючи на формування двох

просторових рівнів: територіально-національний — поділ праці в межах країни з

формуванням економіки її окремих регіонів; територіально-міжнаціональний — поділ

праці між краї¬нами з формуванням економіки окремих континентальних мега-

регіонів. Реґіоналізація економіки. Реґіоналізація економіки безпосеред¬ньо

пов'язана з свідомим посиленням через капіталовкладення те¬риторіально-

національного і територіально-міжнаціонального поділу праці. Зокрема,

територіально-національний і територі ^^мльно-міжнаціональний поділ праці

впливає на свідоме поглиб¬лення і поширення на певній території країни чи країн

окремого континенту певних видів діяльності. Свідоме поглиблення і по¬ширення

виробництва має на меті зростання обсягів виробницт¬ва і розв'язання соціальних

проблем, оскільки це призводить:1., до концентрації капіталу, ресурсів, праці

при ос¬воєнні нових природних ресурсів з розвитком нових поселень; 2.до

концентрації капіталу, ресурсів, праці в існу¬ючих поселеннях і їх розширення.

Досвід розвинутих країн показує, що з розвитком ринку поділ праці поглиблюється,

впливаючи на створення нових професій та нових робочих місць і поширюється по

території країни й ви¬ходить за її межі в інші країни. Таке поглиблення і

поширення поді¬лу праці приводить до посилення взаємозалежності

товаровироб¬ників і працівників сфери послуг через розвиток спеціалізації,

ко¬операції і комбінування виробництва. Тобто поглиблення поділу праці приводить

до формування окремих спеціалізованих вироб¬ництв і спеціальностей, а розширення

— до їх розміщення по те¬риторії, де таке виробництво економічно чи соціально

можливе і потрібне. У наслідку формуються локально сконцентровані ви¬робничі

об'єкти різних видів діяльності та розміщені по території . Отже, реґіон з

погляду його економічного розвит¬ку — це така частина території країни,

континенту, яка насичена об'єктами виробництва і послуг, що значно відрізняють

її від інших регіональних утворень, і яка характеризується єдністю,

взаємопов'язаністю складових елементів та цілісністю, що вис¬тупає об'єктивною

умовою, закономірним результатом розвит¬ку саме цієї частини території країни,

континенту. Регіоналізація економіки — це свідоме посилення об'єктив¬ного

процесу районоутворення через концентрацію капіта¬ловкладень, населення, праці,

капіталу, видів діяльності на окремій частині території країни, континенту і

розвиток у ній відповідних центрів виробництва, фінансів, торгівлі та

управління.Тепер стало очевидним, що економічні чинники стали найго¬ловнішими в

адміністративній організації території кожної краї¬ни, у тому числі України.

Центрами адміністративної організації певної території, або регіону, є великі

населені пункти, які фор¬мують відповідні економічні і соціальні процеси і до

котрих тяжі¬ють прилеглі до них інші населені пункти. В таких центрах

кон¬центрується політичний, науковий, культурний потенціал, який н поєднанні з

економічним і соціальним потенціалом формує єдину лдміністративно-господарську

систему у визначених законодав¬ством межах.









# 51.Політика власності на капітал і узгодження інтересів суб'єктів

регіональної економіки.Практика переходу до ринку показує, що існують

супереч¬ності економічних інтересів різних суб'єктів регіональної еконо¬мічної

системи, які виникають через відносини власності на капі¬тал. В організаційно-

правовому аспекті суспільно необхідний напрям розвитку відносин власності

повинен забезпечити вирі¬шення двох важливих завдань: по-перше, узгодження

економічних інтересів суб'єктів регіо¬нального виробництва; по-друге, формування

регіонального єдиного господарсько¬го комплексу, достатнього для проведення

регіоном самостійної економічної і соціальної політики. Теорія економічної

самостійності регіональної господарської системи обґрунтовує необхідність

першочергового упорядкуван¬ня відносин власності на капітал: людський, основний

і обіговий. Річ у тому, що з капіталом якнайтісніше пов'язана ефективність його

використання, оскільки капіталу характерна властивість самозростання. При тому

слід зауважити, що власність на капі¬тал є найважливішим чинником господарського

системотворення на всіх рівнях: підприємства, галузі, регіону, країни загалом.

Якщо в регіоні помітні тенденції падіння ефективності економі¬ки, то це є

результатом певних деформацій у системі відносин власності на капітал і

управління, причому ці деформації пов'я¬зані передусім із суб'єктивним чинником,

з неупорядкованістю відносин власності на виробничий капітал і на привласнення

ре¬зультатів виробництва. Власність — це узаконене право суб'єкта на володіння

капіталом чи майном, які приносять йому прибуток. Це досить спрощене визначення,

але воно містить важливі скла¬дові компоненти всієї системи відносин власності

на капітал чи майно. Основними ж компонентами системи відносин власності, які

випливають з даного визначення, є суб'єкт власності, об'єкт власності і предмет

власності. Такий поділ елементів системи відносин власності дуже важливий,

оскільки кожен з них має різне призначення у системі виробництва й обміну.

Схематично взає¬мовідносини між трьома елементами системи власності можна

зобразити так:1.ОБ'ЄКТ 2.СУБ'ЄКТ 3.ПРЕДМЕТ власності. Центральним компонентом з

даної схеми випливає "суб'єкт власності", оскільки у відносинах з "об'єктом

власності" вони виражають процес виробництва, рівень використання видів

капі¬талу, а у відносинах з "предметом власності" — процес привлас¬нення

результатів виробництва, обмінний процес і споживання. Колонка "об'єкт

власності" розкриває види капіталу, який можна задіяти у виробництво чи сферу

послуг і отримувати очі¬куваний результат, причому кожен із видів капіталу може

пере¬бувати у приватній чи неприватній власності. Трохи іншою є колонка "суб'єкт

власності", яка розкриває форми прояву відносин приватної і неприватної

власності. Фор¬ми, як бачимо, різні, хоч приватний і неприватний об'єкти

влас¬ності (капітал) можуть перебувати в одній формі власності — корпоративній.

Колонка "предмет власності" розкриває результат функціо¬нування капіталу за його

видом і формою. Слід зазначити, що саме результат виробництва є тією ціллю,

заради якої капіта¬лові надають певного виду і форми. Очевидно, тому, що

капіта¬лу характерна властивість до самозростання. Зацікавлені в са¬мозростанні

капіталу суб'єкти тому і прагнуть підібрати йому вид і форму, за яких його

функціонування буде ефективне. Адже самозростання капіталу — це певний

економічний інтерес тих, хто цим капіталом володіє. Економічний інтерес

приватного власника Голов¬ною ціллю приватного власника буде отримання прибутку

і зро¬стання його капіталу.Природа економічного інтересу приватного власника

спону¬кає його до зростання: 1.обсягу власного капіталу одного чи різних видів;

2частки його капіталу в корпоративній формі задля отри¬мання навіть певних

монопольних позицій в управлінні виробницт¬вом, розподілі і привласненні

прибутку. Економічний інтерес найманого працівникаНайманий працівник, на відміну

від приватного власника не володіє виробничим капіталом. Його власністю є

інтелект і пра¬ця, якими він володіє і котрі може пропонувати на ринку праці.

Потреба в його капіталі дає йому можливість бути залученим до виробничого

капіталу приватного чи неприватного власника, через який він може реалізувати

свій економічний інтерес. Він зацікавлений в отриманні самодостатнього розміру

заробітної платні для утримання себе і членів своєї сім'ї. Економічний інтерес

суб'єкта неприватної власності Система відносин власності засвідчує, що

суб'єктом непри¬ватної власності є не конкретна особа, а група осіб, які

пред¬ставляють виробничі структури держави, міста, кооперативу, корпорації

(концерну, об'єднання, спілки, союзу тощо). Органі¬заційна структура

функціонування неприватної власності доко¬рінно відрізняється від приватної і

насамперед дво- і більше ступеневою системою управління. Інтересом неприватної

(групової) влас¬ності є основний і обіговий капітали, тоді як власного —

заробіт¬на платня. Економічний інтерес регіонуСуб'єктом регіонального

управління є відповідного рівня орга¬ни самоврядування: села, міста, району

міста, адміністративно¬го району, області, країни загалом, тобто держави. Отже,

частина приросту чистого доходу є одним з основ¬них джерел формування

регіонального і державного бюджетів. Особливістю органів регіонального чи

державного управлін¬ня є те, що вони функціонують поза виробничим процесом, а

засобом прямого чи непрямого впливу на виробничий процес є їхня влада.

#52. Політика внутріреґіональної диверсифікації виробництва і формування

замкнутих технологічних циклів.Однією з важливих передумов формування

регіональної економічної системи як єдиного господарського комплексу є глибо¬кий

внутріреґіональний поділ праці і диверсифікація регіональ¬ного виробництва.

Йдеться про зведення до мінімуму радіуса тех¬нологічних кооперативних зв'язків

виробників регіону. Іноді такі зв'язки, залежно від галузі виробництва, виходять

далеко за межі регіону, що впливає на зростання собівартості їх продукції і

зни¬ження конкурентоспроможності. Завдання полягає у тому, щоб кооперативні

технологічні контакти розширювати: максимально — у даному регіоні; середпьо —

у межах національної держави; мінімально — за мелісами національної держави.

Сутність диверсифікації виробництва. Під диверсифікацією ро¬зуміють розширення

об'єктів діяльності, номенклатури й асор¬тименту продукції, яку виробляє

монополістичне об'єднання. З погляду адаптації до ринкових умов господарювання

поняття "диверсифікація виробництва" можна визначити як швидкість реагування

економічної системи на будь-які зміни, зок¬рема науково-технічні, технологічні,

соціальні, політичні та ін., які виникають у процесі виробництва. Швидкість

реагування — це час, необхідний економічній системі для усвідомлення усіх змін і

адекватних дій. Внутрірегіональні замкнуті виробничі цикли. Теорія економіч¬ної

самодостатності регіону обґрунтовує необхідність формуван¬ня регіональної

економіки як єдиного господарського комплексу. Виробничі підприємства

розподіляються за такими ознаками:-підприємства, які видобувають сировину,

виробляють си¬ровину і матеріали, ввозять сировину і матеріали;-підприємства,

які виробляють напівфабрикати]' продукцію;-підприємства, які виробляють деталі,

вузли, агрегати, ком¬плектувальні для складання готової продукції;-підприємства,

які виробляють чи складають готову про¬дукцію. Рівень економічної і соціальної

самодостатності регіону виз¬начатиметься співвідношенням кількості підприємств

цих чоти¬рьох груп: чим більша кількість підприємств, які виробляють, а особливо

складають готову конкурентноспроможну продукцію, тим більша ймовірність

забезпечити собі й регіонові надходження прибутків та відрахувань до бюджету.

Відносини між підприємствами і регіоном. В умовах економіч¬ної самодостатності

регіонів усі виробничі й соціальні відносини між територією і підприємствами

повинні бути поставлені лише на взаємовигідну основу. Теорія регіональної

економічної самодостатності обґрунтовує необхідність створення певних передумов,

за яких ці відносини можуть успішно відбуватися: по-перше, це переведення усіх

підприємств і об'єднань на самоокупність, самофінансування і самоуправління; по-

друге, дотримання принципів добровільності, взаємови-гідності і суворої

економічної відповідальності між виробничи¬ми партнерами, тобто кооперація і

інтеграція виробництва по¬винні здійснюватися лише на демократичній основі й

опиратися як на виробничо-технологічні, так і на регіональні передумови;

адміністративний підхід неприйнятний у сфері функціонування приватної власності

на капітал; по-третє, організація вільного ринку засобів виробництва і праці,

причому формування їх як у масштабі національної, так і 'регіональної економіки;

по-четверте, для підтримки належного рівня конкуренції необхідний допуск на

національний і регіональний ринки зарубіж¬них фірм, позаяк ринкова конкуренція

буде сприяти диверсифі¬кації виробництва, налагодзісенню партнерського

співробітницт¬ва для створення різних об'єднань, асоціацій та ін.; Перелічені

передумови є основою формування реального рин¬кового середовища. Воно потрібне

насамперед активним вироб¬никам для здійснення капіталовкладень, зростання

обсягів вироб¬ництва і освоєння ринків для реалізації своїх товарів та

отри¬мання прибутків. Не менш потрібне воно органам місцевої і цент¬ральної

влади, позаяк доходи і прибутки підприємств — це дже¬рело доходів їхніх

бюджетів.









#53. Політика оптимізації взаємодії підприємств реґіону і органів

регіональної влади .Економічну систему регіону складають щонайменше три ве¬ликі

підсистеми: 1.економіка індивідуальних виробників, підприємств, галузей,

корпорацій, які функціонують на основі вимог об'єктивних еко¬номічних законів,

взаємодіють між собою, формуючи господар¬ський механізм; суть господарського

механізму полягає у станов¬ленні відносин виробництва, фінансів,

капіталовкладень, внут¬рішнього і зовнішнього товарообміну та ін.2.регіональне

самоуправління населених пунктів, адміністра¬тивних районів, областей , які

вступають у відносини із суб'єк¬тами виробництва на їх території з приводу

формування бюдсоціальної інфраструктури, соціального захи¬сту, зайнятості тощо.

3. державне управління і регулювання з боку уряду, міністерств і комітетів, яким

підпорядковані підприємства відповідних видів діяльності і котрі вступають у

відносини з підприємствами з приводу перерозподілу їх прибутків і доходів та з

регіонами щодо вирішення питань національного значення на їх території. Система

господарського механізму повинна забезпечити ви¬робникам прибутковість і

розвиток, а регіональне самоуправлін¬ня — вирішення територіальних, виробничих,

фінансових, соці¬альних, природничих проблем. Держава забезпечує передумови

правового, інноваційного, інвестиційного, фінансового характеру і відповідну

підтримку розвитку як підприємств, так і регіонів. Позаяк регіональні результати

виробництва є однією із скла¬дових моделі регіональної економічної системи, то

стає очевид¬ною певна суперечність між іншими складовими даної моделі, а саме

між механізмом розширеного відтворення і системою уп¬равління. Недостатній

рівень обсягу виробництва регіонального продукту міг би бути наслідком

недостатності числа зайнятих, основного чи обігового капіталу. Але на так

недоліки не потер¬пають регіони України, і низький рівень обсягу виробництва

регіо¬нального продукту причинами такого характеру виправдати важко. Причини

слід шукати в неадекватності як господарсько¬го механізму, так і управлінської

системи реґіону об'єктивним чинникам. Для того з контексту моделі регіональної

економічної системи винесено окремою ілюстративною схемою ті її елемен¬ти, які

показують вимоги об'єктивних чинників до їх формуван¬ня. У даній моделі вихідною

основою формування господарсько¬го механізму і системи управління є вимоги

об'єктивних економіч¬них законів, тобто це є об'єктивний чинник. У схемі на

рівні бло¬ку дії і вимог об'єктивних економічних законів розміщено блок

усвідомлення дії об'єктивних економічних законів", тобто це є суб'єктивний

чинник. Самодостатні інші елементи всієї регіональ¬ної економічної системи

будуть у разі відповідності суб'єктивного чинника об'єктивному. Якщо ж

результати виробництва не задо¬вольняють потреби споживачів регіону, то причини

— у суб'єктив¬ному чиннику.Щоб зрозуміти сутність суб'єктивних причин,

обґрунтуємо основні вимоги об'єктивних економічних законів у системі

ви¬робництва: 1.реальний капітал (земля, інтелект, засоби виробництва, за¬соби

обороту, готовий продукт ) повинен мати реального влас¬ника;2. вартісна

структура готового продукту повинна містити вартість затраченого капіталу та

додатковий продукт;3.відшкодовані матеріальні затрати повинні забезпечити

пов¬торення чергового виробничого циклу, а додатковий продукт — самодостатній

рівень споживання усіх зайнятих і незайнятих у реґіоні. Однією із складних

проблем різних рівнів управління економі¬кою є те, що у процесі недосконалої

приватизації сформувалися олігархи, які стали державними, регіональними,

господарськими чиновниками, а впливова частина державних чиновників —

олі¬гархами. Отже, адміністративна система в нових умовах знахо¬дить засоби

забезпечення собі достатнього ступеня стійкості, по¬силюючи тим самим

суперечність з господарським механізмом. Головною причиною загострення

суперечності є збереження чи¬новницько-олігархічним складом своїх управлінських

позицій, тоді як господарський механізм потребує ефективності викори¬стання

капіталів і робочого часу.









#54. Політика самоуправління і ефективності підприємстваФундаментальні основи

ринку показують, що економічна сво¬бода виробника і споживача є неодмінним

атрибутом початку дії ринкових сил. Економічна свобода потребує лібералізації

повед¬інки виробників і споживачів та найголовнішого показника рин¬ку — ціни.

Одним із способів лібералізації є зняття контролю за цінами для того, щоб ціни

могли вільно коливатися залежно від співвідношення попиту й пропозиції. Другий

спосіб лібералізації — це скасування міжнародних торговельних бар'єрів для того,

щоб підприємства мали змогу вільно здійснювати експорт¬но-імпортні операції.

Але, мабуть, найважливіший момент про¬цесу лібералізації — це надання

підприємствам права змінювати профіль своєї діяльності, навіть якщо це

призводить до жорсткі¬шої конкуренції у сфері економіки. Сутність політики

самоуп¬равління підприємства зводиться до того, що підприємство має мати

можливість діяти так, як йому підказують зіставлення світо¬вої ціни на його

продукцію з ринковою собівартістю виробницт¬ва. Політика підприємства може мати

три сценарії. Три сценарії політики підприємства 1.якщо світова ціна і виробнича

собівартість його продукції забезпечують йому мінімальний прибуток, то

підприєм¬ство зберігатиме цей стан виробництва і шукатиме шляхів зниження

собівартості; 2. якщо світова ціна і собівартість виробництва продукції

за¬безпечують йому від'ємну рентабельність, тобто збит¬ковість, воно неминуче

проводитиме політику зниження собівартості, зміни виду продукції, зміни профілю

вироб¬ництва і т. ін., тобто поки не вийде зі стану збитковості; 3.якщо світова

ціна і ринкова собівартість виробництва про¬дукції забезпечують йому достатній

прибуток, воно не¬минуче шукатиме можливість здійснення капіталовкладень у

розширення виробництва, ринків збуту продукції для зро¬стання його прибутків.

Свою економічну політику підприємство формує з оцінки співвідношення ринкових

цін і граничних затрат. За ринкових умов підприємство здатне реалізувати свою

про¬дукцію тільки за наявності покупців, які з'являються лише в тому разі, якщо

продукція підприємства справді має попит на ринку. Підтримувати і розширювати

виробництво підприємство може за умов своєї кредитоспроможності та інвестиційної

привабливості. Тому політика підприємства з погляду його внутрішньої

реорган¬ізації і пристосованості до ринку неодмінно має бути спрямована: по-

перше, на створення відділу маркетингу, який проводить аналіз ринку через

вивчення ставлення покупців до їхньої про¬дукції; по-друге, на створення

ресурсів для здійснення капітало¬вкладень у розширення чи реконструкцію діючих

потужностей, запровадження нових технологій, нових видів продукції, підви¬щення

рівня гнучкості виробництва тощо;по-третє, на забезпечення нормального

функціонування си¬стеми гарантійного та іншого обслуговування і внутрішнього

тех¬нічного контролю для скорочення обсягів браку; по-четверте, на поглиблення

спеціалізації на випуску кон¬кретного виду продукції і зміцнення позицій на

ринку даного виду продукції; по-п'яте, на удосконалення системи внутрішнього

бухгал¬терського обліку, який вважають одним із важливих чинників успіху

підприємства за ринкових умов; по-шосте, на вдосконалення структури управління

підпри¬ємством, через надання більшої свободи дій підрозділу. Підприємствам та

ініціаторам підприємництва свобода дій потрібна, тому що у сучасній великій

компанії нові ідеї повинні запроваджуватись безперервно: у галузі виробництва,

проекту¬вання, обслуговування клієнтів тощо. Нові ідеї іноді виникають на

найнижчому рівні виробничої структури, надходячи від робіт¬ників чи менеджерів

середньої ланки, відповідальних за конкрет-просто ініціаторів створення нового

вироб¬ництва чи послуг.





КАТЕГОРИИ:

Network | английский | архитектура эвм | астрономия | аудит | биология | вычислительная математика | география | Гражданское право | демография | дискретная математика | законодательство | история | квантовая физика | компиляторы | КСЕ - Концепция современного естествознания | культурология | линейная алгебра | литература | математическая статистика | математический анализ | Международный стандарт финансовой отчетности МСФО | менеджмент | метрология | механика | немецкий | неорганическая химия | ОБЖ | общая физика | операционные системы | оптимизация в сапр | органическая химия | педагогика | политология | правоведение | прочие дисциплины | психология (методы) | радиоэлектроника | религия | русский | сертификация | сопромат | социология | теория вероятностей | управление в технических системах | физкультура | философия | фотография | французский | школьная математика | экология | экономика | экономика (словарь) | язык Assembler | язык Basic, VB | язык Pascal | язык Си, Си++ |