71 Сутність і особливості господарського комплеку України
Господар¬ський комплекс країни складають: населення і кількість зайнятих в
економіці, основний і оборотний капітал, кількість підприємств, галузеві
пропорції, обсяг і структура національного продукту. За даними 2005 р.
чисельність населення складає 47 млн. осіб, зайнято в економіці 20,5 млн. осіб,
кількість суб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств — 1,07 млн. одиниць,
доходи населення — 370, 6 млрд. грн., оплата праці найманих праців¬ників — 120
млрд. грн., вартість оборотного капіталу — понад 400 млрд. грн., вартість
основного капіталу — 999 млрд. гри., валовий внутрішній продукт — 424,7 млрд.
грн.
Національна економічна система України має галузеву си¬стему організації
виробництва та управління.
Ф Галузь економіки — сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю
функцій, які вони виконують у си¬стемі територіального поділу праці.Галузева
структура економіки відображає процес суспільно¬го поділу праці, вказуючи на
функціональні відмінності між ок¬ремими галузями. Це дає змогу аналізувати
міжгалузеві пропорції і зв'язки, ефективність і динаміку виробництва. Сфери
діяльності та галузі виробництва об'єднують у групи: сфера виробництва:
промисловість, сільське господарство, будівництво, де створюють¬ся натуральні
цінності; транспорт і зв'язок, обслуговування натурального виробництва, тобто
забезпечення доставки матеріальних цінностей споживачам; торгівля, матеріально-
технічне постачання, громадське харчуван¬ня, заготівля, тобто продовження
процесу виробництва і створен¬ня приросту доданої вартості;сфера послуг:
житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування на¬селення; освіта,
охорона здоров'я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; О органи
управління і оборони; кредитування, страхування соціального забезпечення і
захист ма¬лозабезпечених.
Аналіз галузевої структури економіки дає змогу оптимізува-ти та збалансувати
пропорції усієї економіки.
# 66. Стабілізація і збалансування розвитку регіонів
Спираючись на міжнародний досвід, можна визначити най¬ефективніші варіанти
розмежування сфер діяльності між урядом,
^ уряд регулює ринок на основі правових та економічних ме¬тодів;
У уряд з регіоном усуває вади ринкової економіки;
> уряд не втручається в управління приватних чи коопера¬тивних підприємств і не
здійснює вертикального управління га¬лузями економіки
* Стабільність і збалансованість регіональної економіки —стан економіки окремої
адміністративно-територіальної одиниці, за якого показники виробництва, доходів
і цін пе¬ребувають у відносній стабільності, а пропорції праці, ка¬піталу,
обміну і споживання в оптимальних співвідношен¬нях і задовольняють потреби
підприємств та населення регіону.
Центральне державне регулювання повинно сприяти досягнен¬ню балансу взаємних
інтересів, тобто створювати передумови, з одного боку, економічного зростання з
допомогою ринкових ме¬ханізмів, а з іншого — раціонального та ефективного
розподілу ресурсів і доходів.
Система державного регулювання в умовах переходу до рин¬ку повинна значно
змінюватися, навіть за наявних і обгрунтова¬них пріоритетів центрального
державного управління. Насампе¬ред воно повинно чітко розділитися на дві основні
сфери діяль¬ності:
■=> на регіональне, яке здійснюється на території окремих регіо¬нів;
■=> на міжрегіональне — на території усього економічного про¬стору країни і за
її межами.
Державне управління і регулювання економікою як в Україні, так і її регіонах
повинно трансформуватися:
^ по-перше, треба пом 'якиїити, а далі звести до мінімуму вер¬тикальне галузеве
управління як у сфері матеріального виробницт¬ва, так і у сфері послуг;
% по-друге, треба посилювати, а далі перевести на перева¬ження економічних
методів управління економікою різного рівня її організації;
% по-третє, треба посилювати роль регіональних органів в управлінні процесами
економіки на їх території.
# 67.Структура економічної політики і її суб'єкти
Економічна політика всіх суб'єктів регіо¬нального ринку має бути спрямована
на продуктивне і ефектив¬не функціонування насамперед підприємств, що розміщені
в ре¬гіоні.Економічна політика як явище притаманна будь-якому спосо¬бові
виробництва, її формує і проводить уряд будь-якої країни, виходячи з вимог
об'єктивних економічних законів, інтересів ви¬робників, регіонів і нації
загалом, тобто національних інтересів. Економічна політика не може бути
монополією якогось одного суб'єкта, позаяк кожен з суб'єктів виконує тільки йому
відведені функції складеним поділом праці і ніхто, крім нього, краще
органі¬зувати і контролювати цей процес не зможе. Відповідно й еконо¬мічна
політика мусить бути структурована щодо суб'єктів її проведення і вирішення як
часткових, так і національних інте¬ресів. Структуру економічної політики в
умовах ринку можна звести в декілька груп:
■> інституційна політика: самоуправління підприємств; управ¬ління і регулювання
інститутів регіону в регіоні; управління і регулювання інститутів держави в
регіоні;
* національна політика: державномовна, етнічномовна; освіт¬ня, культурна;
міоісконфесійна, загальнолюдських вартостей національно-громадянського
суспільства;
■> ринкова політика: обмеження монополізації; розширення кількості конкурентів;
лібералізація підприємництва, цін, зов¬нішньої торгівлі;
■> соціальна політика: грошових доходів і витрат; комуналь¬них послуг;
демографічна, розселення, соціального захисту; фінансова політика: грошова,
податкова, бюджетна; кре¬дитна, інвестиційна; інноваційна;
■> виробнича політика: відносин власності — приватної і Не¬привітної; структурна
— зайнятості: промислова, аграр¬на, інфраструктурна; підприємизації,
корпоратизації;
Ъ економічна політика: раціонального використання ресурсів; збереження і
відтворення довкілля; рекреації.