Суспільне виробництво, власність, екон. системи
І. Суспільне виробництво і його структура.
Виробництво – процес взаємодії людини з природою та з іншими людьми в ході якого речовина природи пристосовується до потреб людини або дії од-них осіб задовольняють потреби (духовні або матеріальні) інших осіб.
Розрізняють:
- матеріальне виробництво – виготовлення певних товарів з речовини природи ( одягу, автомобілів, продуктів харчування, житла тощо);
- нематеріальне виробництво – надання одними особами послуг іншим особам ( прибирання житла, лікування, виховання дітей, обробка і доставка інформації і багато інших).
Будь-яке виробництво вимагає наявності таких чинників:
1. Праця людини
2. Предмети праці
3. Засоби праці.
Праця людини – свідома діяльність людини в ході якої людини перетворює речовину природи і надає їй форми, придатної для споживання. Працюючи людина використовує набуті знання та нагромаджує нові, використовує засо-би праці та удосконалює їх. Одночасно розвивається і удосконалюється сама людина.
Предмети праці – речовина природи на яку спрямована праця людини з метою пристосування для своїх
Засоби праці – окремі речі або їх системи з допомогою яких людина діє на предмети праці і надає їм потрібних властивостей (машини, устаткування). До засобів праці відносять і такі об’єкти як залізниці, канали, порти, дороги і тому подібне.
Предмети праці і засоби праці становлять засоби виробництва. Сукупність людей і засобів виробництва утворюють продуктивні сили суспільства. Основною складовою продуктивних сил є людина.
Продуктивні сили – всі фактори, які забезпечують пристосування речовини природи до потреб людини. Саме продуктивні сили створюють матеріальні і духовні блага і визначають зростання продуктивності праці в суспільстві.
Відносини, які виникають між людьми в ході господарської діяльності називаються економічними відносинами. Саме вони є предметом економ-мічної теорії. Сучасна економічна теорія розмежовує три групи економічних відносин:
-техніко-економічні – відносини між учасниками виробничого процесу, які прямо, безпосередньо визначаються рівнем розвитку засобів виробництва.
організаційно-економічні – відносини між людьми, пов’язані з наявністю певної організаційної структуризації сукупності людей, які приймають участь у суспільному виробництві.
- соціально-економічні (виробничі) відносини, перш за все відносини при-власнення – основні (провідні) відносини в усій системі економічних відно-син через які люди реалізують основну мету участі у виробничому процесі – отримують у своє володіння і розпорядження матеріальні блага та послуги.
Основна частина цих відносин в сучасному суспільстві реалізуються через товарно-грошові відносини (ціна, прибуток, гроші, дивіденд тощо).
Власність.
Для того, щоб споживати необхідні їм блага люди повинні привласнити їх, перетворити у свою власність. Власність – одна з найважливіших понять еко-номічної теорії.
При економічному аналізі власності слід розмежовувати дві її сторони:
– кількісну (матеріально-речову) – різноманітні об’єкти власності (побутові речі, підприємства, земля тощо);
- соціально-економічну – систему економічних відносин, яка виникає між людьми (або їх об’єднаннями) з приводу цих об’єктів.
Основні типи, форми та види власності.
Економічна теорія визначає такі типи власності:
1. Приватна– власність окремих осіб.
2. Колективна – власність об’єднання осіб.
3.Державна (суспільна ) власність – власність всієї спільноти людей, що проживають на певній території і управляється державним апаратом.
Існує в формі загальнодержавної та муніципальної (власності місцевих громад) власності.
В залежності від того, які об’єкти стають власністю розрізняють наступні види власності:
1. Власність на робочу силу – система економічних відносин між найманим робітником, роботодавцем і державою з приводу умов, на яких робоча сила людини використовується в процесі виробництва.
2. Власність на засоби виробництва
3. Власність на природні ресурси
4. Інтелектуальна власність
Економічні системи.
Економічна система – вся сукупність економічних відносин, характерна певному суспільству на певній стадії його розвитку яка підпорядкована певній закономірності функціонування і розвитку.
Якщо за основу класифікації брати типи власності і рівень розвитку товарно-грошових відносин то розрізняють такі економічні системи:
1. Традиційну (як правило базується на натуральному виробництві).
2. Ринкову в якій виділяють:
- вільну ринкову економіку
- регульовану ринкову економіку
- соціально-орієнтовану ринкову економіку.
3. Адміністративно – командну ( базується на державній власності)