Податки2, видатки, фіскальна політ
Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одини-цю оподаткування
Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.
Податкова пільга – зменшення податкових ставок або повне звільнення від податків окремих підприємств або виробництв залежного від їхнього профі-лю, характеру виробленої продукції і виконаних робіт, використовуваної робочої сили, зони розміщення.
До основних факторів, що впливають на формування доходів Державного бюджету України належать:
- стан економічної кон'юнктури;
- недосконалість Податкового законодавства;
- високий рівень тіньової економіки;
- низька фінансова дисципліна усіх суб’єктів господарювання;
- наявність значних (і погано продуманих) пільг в оподаткуванні;
- криміналізація економічної діяльності;
- інфляційні процеси та інше.
Державні видатки - це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб та потреб соціально –економічного розвитку.
Державні видатки включають:
- видатки на товари та послуги, які купуються для держави;
- оплату праці співробітників бюджетних установ;
- нарахування на заробітну плату вищеназваної категорії працівників;
- витрати на відрядження;
- оплату послуг бюджетних установ;
- трансфертні платежі органом державного управління тощо.
Капітальні видатки (видатки розвитку) – це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме:
- капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення;
- фінансування структурної перебудови народного господарства;
- субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.
Фіскальна політика держави - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат, направлених на забезпечення повної зайнятості, рівноважного платіжного балансу та економічного зростання.
Розрізняють стимулюючу та стримуючу фіскальну політику.
Стимулююча фіскальна політика (фіскальна експансія)розподіляється на:
- короткостроковий період – має за мету активізацію економіки з метою виходу з циклічної кризи шляхом зростання державних витрат, зниження податків або комбінує ці заходи;
- довгостроковий період – політика зниження податків з метою розширення пропозиції факторів виробництва і зростання економічного потенціалу.
Стримуюча фіскальна політика (фіскальна рестрикція) має за мету обмеження надмірного циклічного зростання (перегріву) економіки і передбачає зниження державних витрат, збільшення податків або комбінування цих заходів на фазі підйому економічного циклу.
В короткотерміновому періоді заходи стримуючої фіскальної політики дозволяють знизити темпи інфляції ціною зростання безробіття і скорочення витрат на заробітну плату і соціальне страхування.
В довгостроковому періоді збільшення податкового тиску може викликати стійке скорочення сукупної пропозиції і активізацію стагфляції, особливо за умов пропорційного скорочення державних витрат за всіма статтями бюджету, що призводить до значного скорочення державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці.
Основні функції фіскальної політики:
- достатнє наповнення державного бюджету шляхом активізації перерозпо-
ділу національного доходу;
- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;
- стимулювання економічного зростання;
- підтримка високого рівня зайнятості тощо.
Розрізняють недискреційну і дискреційну фіскальну політику.
Недискреційна фіскальна політика базується на дії „вбудованих стабілізаторів” - фінансових процесів, що запускаються „автоматично” при виникненні певної економічної ситуації і забезпечують пристосування еко-номіки до фаз ділової кон'юнктури.
Автоматичні стабілізатори – це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію суб’єктів господарювання на зміни сукупного попиту без прямого втручання уряду. До автоматичних стабілізаторів належать:
- введення в дію підвищених податкових ставок при прогре-сивній системі оподаткування в разі високих темпів інфляції;
- допомога на випадок безробіття, соціальна допомога та інші соціальні трансферти.
Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.
Основні засоби дискреційної фіскальної політики:
- введення або зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов’язаних з витратами держави;
- зміна програм «трансфертного типу» (виплат з бюджету);
- циклічні зміни рівня податкових ставок, які проводяться урядом та
парламентом.