Концепція ментальності як один з підходів у вивченні історії культури
Ментальність – специфічний спосіб мислення, своєрідне світосприйняття, властиве представникам певної культури. Колективне несвідоме полягає в сукупності інстинктів і давніх способів розуміння й переживання світу, властивих людям, що належать одному соціуму. Те, як людський розум тлумачив те або інше природне явище, вплинуло на відмінності у світогляді представників різних культур. Ця своєрідність світосприйняття відбилася в архетипах – первинні природні образи, ідеї, символи, переживання, властиві людині як суб’єкту колективного несвідомого. Для українців – архетип родючої матері-землі. Ментальність народжується з витоків зародження культурної спільноти. Яскраво виявляється в УНТ, відбивається на рівні мовної системи (асоціації із сонцем в українців і туркмен), у традиціях, побуті. Колективом, у межах якого реалізується та чи інша ментальність, може бути народ, нація як носії спільної культури. Етнос – це стійкий колектив людей, що склався природно, протиставляє себе всім іншим аналогічним колективам та вирізняється своєрідним стереотипом поведінки, який закономірно змінюється в історичному часі. Українська ментальність (М. Костомаров, І Нечуй-Левицький, П. Юркевич (ХІХ ст.), М. Юрій (ХХ ст.) відзначається емоційно-почуттєвим характером (кордоцентричністю – Юркевич «філософія серця»: висока емоційність, доброта, лагідність, чутливість, чуйність, ліризм. Автори народ. творчості дають право чоловікам плакати.