Фактори формування ментальності:
1. Географічний (розташування, рельєф, клімат, флора і фауна). 2. Історичний. 3. Економічний. 4. Релігійний.
7. Витоки української культури. Найдавніші етнічні спільноти на теренах України
(трипільська культура, скіфські впливи тощо).
Узагальнено етапи розвитку української культури:
І. Первісна культура(мільйон-800 тис. рр. до н.е.).
II. Трипільська культура (5 тис. – 3 тис. до н.е.).
III. Післятрипільська (2 тис. до н.е.) – кімерійці.
IV. Скіфо-сарматська доба (3 ст. до н.е. – 3 ст. н.е.).
V. Слов’янська доба (2 ст. до н.е. – 6 ст. н.е.).
VI. Доба Русі-України (7 ст. н.е. до цього часу).
Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України співвідноситься з такими археологічними періодами: 1) палеоліт — стародавній кам'яний вік (1 млн — 11 тис. pp. до н.е.), 2) мезоліт — середній кам'яний вік (10 тис. — 7 тис. pp. до н.е.), 3) неоліт — новий кам'яний вік (6 тис. — 4 тис. pp. до н.е.), 4) енеоліт — мідно-кам'яний вік (3300-2800 pp. до н.е.), 5) бронзовий вік (2800-1200 pp. до н.е.).
Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті — в ашельський час (1 млн — 150 тис.pp. до н.е.). Первісна культура є синкретичною, тобто в ній у зародковому стані співіснують у нерозчленованій формі елементи трудової діяльності, вірувань, мистецтва тощо. Закономірності: 1. У живописі періоду палеоліту домінує тема тварини, зображення людини трапляється рідко. Характерне зображення тварин (імовірно, тотемів) у натуральний розмір і натурального кольору, що забезпечувалося використанням відповідних мінеральних фарб. Скульптура цього періоду пов’язана з культом родючості й представлена так званими «палеолітичними Венерами» – статуетками жінок з яскраво вираженими ознаками материнства 2. У живописі мезоліту центральне місце вже відводиться людині, яка переважно показана в русі: бігає, полює, танцює тощо. Зображення стають більш схематичними, умовними, що свідчить про розвиток абстрактного мислення, здатність виділяти й узагальнювати найважливіші деталі. 3. Мистецтво неоліту відображає діяльність людини, яка вже опанувала скотарство, землеробство. Загалом поява та розвиток мистецтва відіграли важливу роль в еволюційному розвитку давньої людини, забезпечили можливість передавати духовний досвід наступним поколінням.
Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була трипільська, пам'ятки якої виявлено в лісостеповій зоні на величезних просторах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Крім неї, дослідники виділяють на території нинішньої України й інші землеробсько-скотарські культури: гумельницьку, середньостогівську, лійчастої кераміки, кулястих амфор, кемі-обинську. Поліські райони, як і до цього, населяли мисливсько-риболовецькі племена дніпро-донецької культури та культури ямково-гребінцевої кераміки. Трипільська культура датується V-III тис. до н.е. Її характерні особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, отже поселення налічувало близько 500-600 осіб. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам'ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу.
У середині VІI ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'явилися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково асимілювавши кіммерійців. Основна риса скіфського мистецтва - звірина символіка. Тварини зображені реально, але водночас стилізовані згідно з законами орнаментальності та декоративності. Ці твори передавали загальні, як прийнято думати, культові мотиви Близького Сходу, проте в Україні вони засвоїлися так, що їх можна відрізнити від творів Кавказу.
8. Найдавніші слов’янські археологічні культури.
Вичерпні дані з цієї проблеми викладеш в роботах В. Барана і М. Брайчевського. Їх думку поділяє і російський вчений Л. Гумільов. Початком слов'янського розселення стала епоха зарубинецької культури (II ст. до н. е. - II ст. н. е.). В. Хвойка. знайшов ці ранньослов'янські поселення в районі с. Зарубинці на Черкащині.
У 1899 р. В. Хвойко відкрив біля с. Черняхова (Київщина) пам'ятки культури слов'янських племен, що жили на Подніпров'ї і Подністров'ї у II-VII ст. Відтоді на території України археологами досліджено понад 2 тис. поселень черняхівської культури. Вони засвідчували порівняно високий рівень орного землеробства (використання рала із залізним наральником), скотарства, ремісництва (розвинуте гончарство, виплавка і обробка металів, виробництво скла, виготовлення речей з дерева тощо). Слов'янські племена черняхівської доби підтримували зв'язки з сусідами: скіфами, сарматами, готами, аланами, таврами та іншими, а також з населенням східних провінцій Римської імперії (про це свідчать знахідки римських монет). Вони торгували там хлібом, худобою, медом, воском, хутрами, рибою, продавали полонених у рабство. Сучасні археологи висловили обгрунтовану думку про те, що слов'янські племена черняхівської культури називалися антами. Антське суспільство мало певну державну організацію і базувалося головним чином на ранніх феодальних відносинах. Від антів бере початок історія української народності. Цивілізація в Україні нараховує понад 2 тис. років.
Трипільська культура (7 пит.)
9. Особливості міфологічних уявлень слов’ян. Міф. Міфологічна модель світу.
Вдбиття міфологічних у явлень українців у символіці.
Ритуал – встановлений порядок обрядових дій. Через ритуал у первісному суспільстві забезпечувався зв’язок поколінь: під час священних ритуалів людина повторювала діяння предків, навіть ототожнювала себе з ними, переносилася в їхній час. Також існувало уявлення, що в ритуальних дійствах беруть участь сакральні предки. Отже, в ритуалі поєднувалося теперішнє з минулим, забезпечувалася цілісність циклічного часу.
У сучасній культурології міф – це форма культури (порівняно з іншими – найбільш рання), спосіб людського буття. Характерною рисою міфологічного світогляду є відчуття людиною її спорідненості з природою. Відчуття спорідненості людини з природою спонукало людину до магічних дій, а також знайшло відображення у таких первісних віруваннях як анімізм, тотемізм, фетишизм. На основі анімістичних уявлень розвинувся поховальний культ, культ предків, води, вогню, землі. Залишки тотемізму: зооантропоморфні боги у Стародавньому Єгипті, образи кентаврів – напівлюдей-напівконей і Мінотавра – істоти з тілом людини й головою бика у Стародавній Греції, вшанування Капітолійської вовчиці у Стародавньому Римі, священної корови в Індії, харчові заборони, пов’язані з м’ясом тварин тощо. Приклад фетишизму: зуб чи кістка тотемної тварини забезпечували первісній людині зв’язок із цією твариною: прикрасивши себе намистом з зубів вовка, людина вірила, що їй передасться вовча сила, спритність, витривалість тощо.
Оскільки міф – це певне світовідчуття, він пов’язаний з уявленнями людини про час і простір. У всіх народів існували космогонічні міфи – міфи про створення світу, у них втілена ідея виникнення з первинного Хаосу сакрального Комосу. Первісна людина відчувала особисту відповідальність за створений предками світ і регулярно здійснювала обряди оновлення, які передбачали виконання (= переживання заново) космогонічних міфів. Певні магічні дії повинні були забезпечити перемогу позитивних сил над негативними – тими, що могли зруйнувати Космос. У цих обрядах відображається циклічне сприйняття часу – передбачається повторюваність подій. Час замкнений у коло. Універсальна модель світу знайшла відображення в багатьох скульптурних пам’ятках, в орнаменті посуду, у візерунках народної вишивки, у розмалюванні писанки, в організації простору житла тощо. Найбільш показовим в цьому плані є так званий «Збруцький ідол», знайдений 1848 р. біля м. Гусятина на узбережжі річки Збруч. Ця пам’ятка являє собою чотиригранний стовп, прикрашений рельєфними зображеннями. Чотири грані й звернені на чотири сторони світу обличчя, ймовірно, означали для наших пращурів, що магічна сила цього ідола поширюється на весь світ. По вертикалі стовп ділиться на три частини: верхня зображує чотирьох богів «верхнього світу», середня відводиться людям (жіночі й чоловічі фігурки тримаються за руки в ритуальному хороводі), а нижня являє собою потойбічний світ. Ця пам’ятка втілює ідею цілісного Космосу. Більшість дослідників вважають, що божество «нижнього світу», яке стоїть навколішках і підтримує знизу землю з людьми – це бог потойбічного світу Велес. Він уособлює силу предків, на якій тримається порядок у світі. У верхній частині зображена богиня вологи й родючості Мокош з рогом достатку в руках; кінний озброєний бог – це, ймовірно, Перун, бог грому й блискавок; жіноче божество з обручкою – очевидно, богиня кохання й шлюбу Лада. Ще один персонаж не ідентифікований (висловлюються припущення, що це Даждьбог – бог сонячного світла й урожаю). Самого ідола дослідники, зокрема Б.О.Рибаков, ототожнюють з богом Родом, який мислився як божество родючості, творець (прабатько) усього живого, як втілення чоловічого початку, животворної сили.