Перша світова війна й Україна
Улітку 1914 р. почалася Перша світова війна. Вона стала світовою тому, що в ній брали участь 34 країни фактично з усіх частин світу з населенням 1 млрд. (67% населення земної кулі).
Війну вели два угруповання держав: Антанта (Великобританія, Франція, Росія) і Четверний союз держав (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія).
Українські землі посідала важливе місце у планах країн, що воювали. Австро-Угорщина претендувала на. розширення своїх володінь на Західній Україні (Волинь, Поділля), Німеччина — на інші українські землі. Росія хотіла захопити Галичину. Взагалі саме Галичина стала ареною найжорстокіших і найкровопролитніших битв на Східному фронті.
Трагедія українців полягала в тому, що вони, не маючи власної держави, яка б захищала їх національні інтереси, змушені були воювати за інтереси чужих імперій та ще й убивати один одного. У російській армії налічувалося 3,5 млн., українських солдатів; 250 тис. служили в австрійському війську.
Усі політичні партії Росії підтримували війну, виходячи з шовіністичних позицій. Більшість із них пояснювала це необхідністю «оборони вітчизни». Винятком були більшовики, які засуджували цю війну, але виступали за поразку свого уряду (щоб підірвати царизм) і перетворення імперіалістичної війни на громадянську, тобто війну між окремими соціальними групами країни. У Східній Україні лише деякі українські соціал-демократичні організації, зокрема Катеринославська, за участю В. К. Винниченка в 1915 р. почали випускати відозви з гаслами: «Геть війну! Хай живе автономія України!» та вели антивоєнну пропаганду серед робітників.
Більшість громадськості Західної України підтримала у війні уряд Австро-Угорщини, вважаючи царську Росію найзапеклішим ворогом українців. У серпні 1914 р. у Львові була створена Головна Українська Рада, яка об'єднувала прибічників цих настроїв, представників усіх українських партій. Пізніше у Відні був організований «Союз визволення України» (СВУ), який мав за мету створити самостійну конституційну монархічну державу.
У серпні 1914 р. російські війська захопили Східну Галичину і Буковину, де було створено генерал-губернаторство на чолі з чорносотенцем графом Г. Бобринським. Відповідно до його розпорядження закривались українські школи, книгарні, громадські організації, проводилась примусова русифікація, масова депортація. У свою чергу, контро-угорський уряд звинуватив у своїх невдачах українців і почав проти них кампанію терору і репресій. Таким чином, українці переслідувались як російським, так і контро-угорським урядами.
Безпосередньо в Україні бойові дії вів Південно-Захід-ний фронт, довжиною 450 км (командуючий спочатку генерал Н. І. Іванов, а з березня 1916 р. — генерал О. О. Брусилов). З кінця 1914 р. по квітень 1915 р. на фронті йшла в основному позиційна війна, але потім у результаті сильного удару німецької армії російські війська зазнали поразки і почали відступати. Був залишений Львів, під німецько-австрійську окупацію потрапили Східна Галичина, Північна Буковина, значна частина Волині.
У травні 1916 р. російські війська почали контрнаступ («брусиловський прорив»). Фронт австрійських військ було прорвано, вони втратили вбитими і полоненими понад 500 тис. осіб. Російська армія знову зайняла Буковину і Південну Галичину. У кінці 1916 р. знову почалася позиційна війна.
У ході війни з добровольців Галичини було сформовано 2-ти-сячний легіон Українських січових стрільців, а на його основі регулярний полк, який став частиною контро-угорської армії. Він брав участь у боях проти російських військ на різних ділянках фронту в Карпатах і Закарпатті. Січові стрільці відіграли потім важливу роль у наступних подіях в Україні.
Війна негативно вплинула на соціально-економічне станови ще України. На розвиток промисловості руйнівний вплив справила мобілізація в армію 4 млн. осіб. З сіл України до армії мобілізували половину працездатних чоловіків. Більш-менш розвивалися лише мілітарні галузі промисловості, інші змушені були, як правило, скорочувати виробництво.
Значно погіршився стан сільського господарства. На воєнні потреби було забрано багато коней, що утруднювало виконання сільськогосподарських робіт. Скоротилися посівні площі, знизилася врожайність, збір зернових зменшувався на 200 млн. пудів щорічно. Серед селян збільшилася кількість безпосівних (16% усіх господарств) і безкінних (35%). Знецінилися гроші, зростала інфляція. У 1916 р. ціни на основні предмети споживання зросли у 4-6 разів. Робочий день збільшувався, але реальна зарплата через різке підвищення цін зменшувалася. Усе це при звело до наростання страйкової боротьби. З 1914 по березень 1917 р. в Україні відбулося близько 380 страйків, у яких брали участь близько 300 тис. робітників. Посилювався й селянський рух. Селяни виявляли непокору діям місцевої влади, захоплю вали поміщицькі володіння, вступали в сутички з поліцією. За роки війни (1914-1917) в Україні відбулося близько 170 селянських виступів, у тому числі на Харківщині — 28. У результаті боїв були знищені сотні населених пунктів, 650 шкіл, більше 500 тис. житлових та господарських будинків.
Таким чином, у роки війни криза охопила всі сфери життєдіяльності країни: політичну, соціальну, економічну
Війну вели два угруповання держав: Антанта (Великобританія, Франція, Росія) і Четверний союз держав (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія).
Українські землі посідала важливе місце у планах країн, що воювали. Австро-Угорщина претендувала на. розширення своїх володінь на Західній Україні (Волинь, Поділля), Німеччина — на інші українські землі. Росія хотіла захопити Галичину. Взагалі саме Галичина стала ареною найжорстокіших і найкровопролитніших битв на Східному фронті.
Трагедія українців полягала в тому, що вони, не маючи власної держави, яка б захищала їх національні інтереси, змушені були воювати за інтереси чужих імперій та ще й убивати один одного. У російській армії налічувалося 3,5 млн., українських солдатів; 250 тис. служили в австрійському війську.
Усі політичні партії Росії підтримували війну, виходячи з шовіністичних позицій. Більшість із них пояснювала це необхідністю «оборони вітчизни». Винятком були більшовики, які засуджували цю війну, але виступали за поразку свого уряду (щоб підірвати царизм) і перетворення імперіалістичної війни на громадянську, тобто війну між окремими соціальними групами країни. У Східній Україні лише деякі українські соціал-демократичні організації, зокрема Катеринославська, за участю В. К. Винниченка в 1915 р. почали випускати відозви з гаслами: «Геть війну! Хай живе автономія України!» та вели антивоєнну пропаганду серед робітників.
Більшість громадськості Західної України підтримала у війні уряд Австро-Угорщини, вважаючи царську Росію найзапеклішим ворогом українців. У серпні 1914 р. у Львові була створена Головна Українська Рада, яка об'єднувала прибічників цих настроїв, представників усіх українських партій. Пізніше у Відні був організований «Союз визволення України» (СВУ), який мав за мету створити самостійну конституційну монархічну державу.
У серпні 1914 р. російські війська захопили Східну Галичину і Буковину, де було створено генерал-губернаторство на чолі з чорносотенцем графом Г. Бобринським. Відповідно до його розпорядження закривались українські школи, книгарні, громадські організації, проводилась примусова русифікація, масова депортація. У свою чергу, контро-угорський уряд звинуватив у своїх невдачах українців і почав проти них кампанію терору і репресій. Таким чином, українці переслідувались як російським, так і контро-угорським урядами.
Безпосередньо в Україні бойові дії вів Південно-Захід-ний фронт, довжиною 450 км (командуючий спочатку генерал Н. І. Іванов, а з березня 1916 р. — генерал О. О. Брусилов). З кінця 1914 р. по квітень 1915 р. на фронті йшла в основному позиційна війна, але потім у результаті сильного удару німецької армії російські війська зазнали поразки і почали відступати. Був залишений Львів, під німецько-австрійську окупацію потрапили Східна Галичина, Північна Буковина, значна частина Волині.
У травні 1916 р. російські війська почали контрнаступ («брусиловський прорив»). Фронт австрійських військ було прорвано, вони втратили вбитими і полоненими понад 500 тис. осіб. Російська армія знову зайняла Буковину і Південну Галичину. У кінці 1916 р. знову почалася позиційна війна.
У ході війни з добровольців Галичини було сформовано 2-ти-сячний легіон Українських січових стрільців, а на його основі регулярний полк, який став частиною контро-угорської армії. Він брав участь у боях проти російських військ на різних ділянках фронту в Карпатах і Закарпатті. Січові стрільці відіграли потім важливу роль у наступних подіях в Україні.
Війна негативно вплинула на соціально-економічне станови ще України. На розвиток промисловості руйнівний вплив справила мобілізація в армію 4 млн. осіб. З сіл України до армії мобілізували половину працездатних чоловіків. Більш-менш розвивалися лише мілітарні галузі промисловості, інші змушені були, як правило, скорочувати виробництво.
Значно погіршився стан сільського господарства. На воєнні потреби було забрано багато коней, що утруднювало виконання сільськогосподарських робіт. Скоротилися посівні площі, знизилася врожайність, збір зернових зменшувався на 200 млн. пудів щорічно. Серед селян збільшилася кількість безпосівних (16% усіх господарств) і безкінних (35%). Знецінилися гроші, зростала інфляція. У 1916 р. ціни на основні предмети споживання зросли у 4-6 разів. Робочий день збільшувався, але реальна зарплата через різке підвищення цін зменшувалася. Усе це при звело до наростання страйкової боротьби. З 1914 по березень 1917 р. в Україні відбулося близько 380 страйків, у яких брали участь близько 300 тис. робітників. Посилювався й селянський рух. Селяни виявляли непокору діям місцевої влади, захоплю вали поміщицькі володіння, вступали в сутички з поліцією. За роки війни (1914-1917) в Україні відбулося близько 170 селянських виступів, у тому числі на Харківщині — 28. У результаті боїв були знищені сотні населених пунктів, 650 шкіл, більше 500 тис. житлових та господарських будинків.
Таким чином, у роки війни криза охопила всі сфери життєдіяльності країни: політичну, соціальну, економічну